Ксенія Вертинська розповіла, чи допомагав зірковий тато в побудові її кар’єри
Акторка серіалу «Сім’я по неділях» Ксенія Вертинська розповіла про зірковість батька.
Але чи допомагав батько у розвитку її кар’єри?
Батьки ніколи не казали, що я донька зірки. Мене так не виховували. Але справді було відчуття, що в жодному разі не маю зганьбити прізвище тата. І якщо вже пішла в цю професію, то хочу, аби мене цінували за мої заслуги, а не за батькові, – розповідає Ксенія в інтерв’ю «Коротко про». – От я собі вбила це в голову й дуже багато років була вірна принципу, все робила крізь призму цього. Це історія, яка неймовірно тебе грузить. Це камінь на шиї. Ти увесь час перфекціоніст і ніколи не задоволений. Тобі завжди здається, що можна краще, що ти можеш бути ліпшою. Тобто оцей внутрішній критик, який сидить у тобі, ніколи не хвалить. Він завжди лише гризе. Тому на сьогодні намагаюся знайти діалог зі своїм критиком і почати хвалити себе, казати, що я молодець. Озираючись назад, коли мені вже 35, думаю, в мене хороша театральна кар'єра. Знаю, що багато, якщо не всі мої здобутки – це мої сили, мій час, мої недоспані ночі. Я справді виборювала все власною працею.
Скільки разів, коли я ще тільки навчалася, тато мені пропонував: «Може, допоможу тобі?» В сенсі – послухаю твій текст, щось підкажу. Завжди відмовлялася і казала: «Прийдеш на прем'єру, мені буде цікава твоя думка». Було важливо самій все зробити, – ділиться Вертинська. – Але тато справді приходив на всі прем’єри. За виключенням, якщо працював чи перебував у від’їзді. Поки була жива мама, я тоді ще навчалася в університеті, вони обоє були на всіх моїх іспитах. Тато взагалі дуже вдячний глядач, він завжди дуже тішиться, радіє всьому. Ніколи не критикує. Може лише сказати: «Можливо, якби зробила так, було б краще». Але це теж дуже рідко.
Ксенія Вертинська надзвичайно близька з батьком протягом всього життя.
І з мамою, і з татом ми завжди були дуже дружні. Вони були моїми друзями в хорошому сенсі, щоб не поринати у психологію, що батьки не можуть бути стовідсотково друзями. Але це ті люди, до яких я завжди могла прийти з усім, що на душі, і спокійно поговорити. З татом і зараз так само. І мені подобається! Я його називаю по-різному: і Льосик, і папуля, і горошок лисенький. Всіх дуже веселить, коли я так його називаю.
Нагадаємо,


