В ексклюзивному интерв'ю TV.UA акторка Алеся Романова розповіла, чому «Віддана» зацікавить українців, а також поділилася своїми враженнями від знімального періоду.   

Алеся, в фільмі «Віддана» шикарні декорації, вишукані костюми, такі гарні головні акторки – ти і Мар’яна. Розкажи, які в тебе враження? Що було цікавого за знімальний період - які сцени, епізоди? 

Насправді, кожна сцена у цьому фільмі дуже цікава й важлива для цієї історії. Але найскладніші для мене були дві сцени зі сльозами, дуже емоційні сцени. Можу сказати, що важко тримати такий стан протягом всього дня. І ти маєш зберігати цей екзальтований настрій багато годин.

Цікавими були сцени з дитиною Феліксом. Спочатку я намагаюся грати таку собі мамусю, дуже хочу цю дитину приласкати та викупати. А потім одразу різка зміна мого стану, і ось я вже шваброю його достаю з-під ванни! Ганяю дитину по кімнаті, жаліюся, що воно дике! І це дуже характеризує Аделю та її емоційну непослідовність. 

А щодо твоєї героїні, Аделі. Ти вже зазначила кілька її виразних рис, а якою ще ти її бачиш?

Взагалі вона ніжна і тендітна. Адель так вихована, що не має часто емоційно реагувати. Тому, на перший погляд, вона може здатися холодною. Але всередині її серця тепла набагато більше, ніж вона може показати. Насправді, в Аделі дуже багато любові - любові до Стефи, до свого чоловіка. Але є і великий біль, бо вона має один секрет, який ревно оберігає. 

У романі можливо багато уваги сконцентровано на трикутнику Адель-Стефа-Петро. Але відношення Аделі до Стефи доволі таємниче, бо ми дивимось на події очима Стефи. Тож на твою думку, яким все ж таки є ставлення твоєї героїні до своєї служниці? 

Це точно любов. До того ж ця любов дійсно важко зрозуміла – чи до сестри, чи до подружки, чи до служниці. Хоча ні, мій персонаж Адель не вважає її служницею, більше сестрою. І я – як героїня – між двома вогнями. З одного боку мій чоловік Петро, який не розуміє, чому я так поводжуся зі Стефою, з іншого – Стефа. І вона для мене все ще трохи лишається тою дитиною, якими ми колись обидві були. Вона може недозволене. Наприклад, сцена в театрі, де вона дивно себе поводить. Але я її завжди вибачаю, і дуже сильно ціную. Гарний показник такого ставлення до Стефи є якраз Петро, бо в нас з ним нема проблем і складнощів, єдине джерело сварок – Стефа. Я її дуже люблю і не можу без неї. І з нею теж не можу.

Аделя ставиться до Стефи з теплом і увагою. Вона завжди спостерігає за її поведінкою і тримає під контролем, бо знає, що Стефа може щось таке утнути, чого взагалі не можна. І начебто Аделя ззовні дуже спокійна, але має увесь час пам’ятати, що поруч Стефа, і бути в «тонусі». І найобразливіше тут для мене те, що я завжди про Стефу піклуюся, а вона навпаки вважає, що тільки ображаю. 

Роман ставить перед читачем багато запитань – складні стосунки, взаємовідносини у родині, можливо, питання соціальної нерівності, що існувала в той час. Але от особисто для тебе, якими є головні теми книги, які також «перекочують» й до фільму? 

Для мене все ж таки у першу чергу – це проблема складних стосунків, що викликано в тому числі і важкими зовнішніми обставинами. Тоді ж дійсно були ці соціальні прошарки, і, з одного боку, Стефа для мене як сестра, а з іншого – вона ніколи не була на рівні зі мною. І вона завжди підкреслює, що ось я пані, а вона – ніхто. І це однаково боляче і для неї, і для мене. Це наша спільна дитяча травма. І вона також не розуміє хто вона, чи служниця, чи сестра. Бо батько виховував її майже як власну дитину, але ж за статусом вона мені нерівна. 

Розкажи будь ласка, чому «Віддана» зацікавить українців? 

Тому ще це щось дійсно нове! З одного боку це любовний трикутник, з іншого – зовсім не такий, який хтось зазвичай собі уявляє. Це зовсім інша історія. Стосунки між Стефою та Аделею незрозумілі навіть для них самих. Тому глядачам має бути цікаво розбиратися в цьому разом з героїнями. 

А ще це надзвичайно красиво. Я от дуже люблю дивитися фільми, навіть за те, що вони красиві. Не знаю, чи можна так казати в інтерв’ю, але наше кіно – це справжній естетичний оргазм! Ти дивишся на екран, поринаєш в цю красу і начебто медитуєш в цей момент. 

А ще – надзвичайно цікава і складна історія, яка може бути повчальною для багатьох. Для людей, які існують в своєму уявному світі, як Стефа, які самі собі придумали рамки і помістили себе в них. Це як зашореність. І треба цього всього позбавлятись, бо за цими примарами ховається великий світ.