В 40-серійному комедійному серіалі «Люся Інтерн» зіграла актриса Слава Красовська, яка поділилась, хто б міг її замінити на знімальному майданчику, чому так подобаються Лара Крофт і Wonder Woman, а також, хто з голлівудських зірок нещодавно звернув на неї увагу.

Славо, які риси характеру героїні в серіалі «Люся Інтерн» були нові для вас?

– Мені здається, що моя героїня трошечки фатальна жінка. Я не можу пригадати, щоб у мене був такий персонаж. Тахікардія – відьма! В хорошому сенсі  цього слова (посміхнулась). Звісно, я грала серйозних жінок. Наприклад, бізнеследі. Але щоб настільки характерна героїня – це буде вперше.

У цьому проєкті героїня – вольова жінка?

– Тахікардія – завідувачка відділення, яка не дає розслабитись головному лікарю: підколює його, в деяких випадках не дотримується субординації.

Глядачі стануть свідками їхніх стосунків?

– Не знаю, це від сценаристів залежить. Але сподіваємось, що хтось розтопить її серце.

Одного разу викладач англійської мови поставила вам дуже цікаві запитання. Перше з них: «Хто б зміг зіграти вас?»

– Я боюся, що Анджеліна Джолі вже мене не зіграє (посміхнулась). Я бачу, що вона дуже схудла, у неї купа дітей. Їй, мабуть, вже не до того. (Жартує.)

Тоді хто зможе її замінити?

– Мій колишній однокласник постійно каже, що я дуже схожа на актрису Ґаль Ґадот. Це приємно чути, бо у акторки дуже вишукана зовнішність. Мені подобаються такі жінки: Wonder Woman, Лара Крофт. Трошечки мультяшні й фантазійні (посміхнулась). Якщо мріяти без страхів, тоді у фільмі про моє життя мене б грала саме Ґаль Ґадот!

В якому жанрі?

– Крута фантастика! Кіно для сімейного перегляду, щоб був тонкий гумор для батьків, і видовищні сцени для дітей.

Кому б ви довірили зняти картину про себе?

– Якщо говорити про режисера, тоді щось із жанром не збігається. Але в цьому жанрі, мабуть, зняв би Макс Литвинов (посміхнулась). Я взагалі люблю ще Тіма Бертона, але герої його картин з білими обличчями й синцями. І тоді мене б грала Ева Грін. Вона теж мені дуже подобається. Я розумію, що це такий рівень!

Одного разу ви були на майстер-класі викладача Івани Чаббак, яка займається з Бредом Піттом і Шарліз Терон. Що вам дала та зустріч з нею?

– Крила за спиною! Мені здається, що дуже важливо, коли майстер, режисер або керівник театральної студії чи театру дає актору можливість відчути, що він хороший, робить успіхи. Я завжди намагаюсь говорити кожному зі своїх студентів: «Ти тут зробив краще, ніж було». Тобто звертаю їхню увагу на це. Коли ти постійно отримуєш лише зауваження, це добре й мотивує, щоб щось виправляти. Але якщо ти не знаєш, заради чого ти щось робиш, тоді не вистачає сил. А коли важлива для тебе людина показала: «Ти зараз дуже класно зробив», ставиш собі галочку й розумієш: «Я хочу ще раз зробити класно та знову отримати цю галочку».

Для мене це справді було дуже важливо. По-перше, я розумію, що у неї такий досвід, Івана стільки акторів у своєму житті бачила, що її слово, мабуть, щось важить.

Що вам сказала Івана Чаббак? Як це сталось?

– Це було важливо, тому що вона мені сказала в особистій розмові, а не під час майстер-класу. Стояла величезна черга людей, щоб підписати книжку. Івана Чаббак могла б в цей момент взагалі не зупинитися на мені, підписати книгу та взяти наступну, як вона зробила з кількома людьми, які стояли переді мною. Але викладач не знала їх особисто, вони сиділи в залі як глядачі.

Івана бере у мене книгу і, не піднімаючи навіть голови, запитує ім’я. Я кажу: «Слава». Вона зупиняється, підіймає на мене голову й посміхається. І ця зупинка – така пауза! Неймовірні відчуття! Одразу розумієш після розмови з викладачем: «Я на щось спроможна, якщо людина з таким досвідом це підтверджує. Можна йти далі!»

Ви б хотіли написати книжку?

– Я часто про це думаю. Можливо, коли буде багато часу, я напишу книгу. Тільки не знаю, про що вона буде. Може, казки та оповідання для дітей. Чи мемуари, коли мене буде 80, я сидітиму в кріслі-гойдалці, куритиму люльку й гладитиму добермана. (Розсміялась.) Не знаю. Але колись це станеться.

І наостанок, який основний посил серіалу «Люся Інтерн»?

– До своєї мрії не пізно вирушати навіть у 50 років, як це зробила Люся Жук. У цій сміливості й полягає головний меседж історії, яку дивитимуться глядачі. Я повторюся: в кожному з нас є маленька Люся. І треба випускати її на світ божий.

Текст: Вероніка Кирилюк