Тетяна Гай: музика – це мій ритуал. А кожна пісня – як закляття любові

Вона не просто співає – вона зцілює. Відьма, жриця культу Каїна, співачка, яка перетворює біль на мистецтво, а музику – на магію. Після гучної премʼєри «Чекаю твій дзвінок», яка стала піснею-розрадою для тисяч жінок, Тетяна Гай повертається з новим треком – «Ми побачимося». Це вже не про дзвінок, що не пролунав. Це про зустріч, яка має обовʼязково відбутися. Про надію, яка вижила. І про силу, яка прокидається в кожному, хто слухає музику. У щирому інтерв’ю для TV.ua – відверто про любов, магію, зцілення голосом.

Тетяно, пісня «Ми побачимось» звучить дуже особисто. Це теж історія з вашого життя? Ви співаєте її про когось конкретного?

Я завжди співаю лише про те, що відчуваю. «Ми побачимось» – це не вигаданий образ, а мій реальний біль, моя надія, мій досвід любові, що пережила розлуку. І так, ця пісня – звернення до конкретної людини. Але я вірю, що у кожного вона знайде своє серце. Бо зустрічі – це більше, ніж фізична присутність. Це стан душі.

Якщо перша пісня була про чекання дзвінка, то друга – вже про зустріч. Розкажіть, як трансформувалася ваша емоція між цими двома треками? Що для вас змінилося всередині?

«Чекаю твій дзвінок» – це був крик із самотності. Там багато болю, очікування, тремтіння. А «Ми побачимося» – вже про інше. Це спокійна, зріла віра. Я не питаю – я знаю. Це внутрішня тиша, яка народжується після прийняття. І водночас – це світло. Це вже не страждання, а ніжна сила.

Тетяна Гай

Ви – не просто співачка, а ще й відьма. Що сильніше в цей період: магія чи музика? І чи може одна підтримувати іншу, коли йдеться про зцілення серця?

У мені це не розділяється. Магія і музика – це дві сторони однієї сили. Вони взаємно підсилюють одна одну. Іноді музика – це мій ритуал. А іноді ритуал – це мій музичний простір. Коли я співаю, я не просто передаю звук – я передаю намір, енергію, закладену у кожне слово.

Пісня «Ми побачимось» звучить як мантра. Ви справді вірите, що музика може зцілювати? І як саме це працює у вашій практиці – на концертах, під час заходів?

Абсолютно. Я бачу, як люди плачуть після виступу – але це не сльози розпачу. Це – сльози очищення. На закритих концертах я поєдную пісні з практиками: роботою з енергетичним тілом, диханням, кундаліні. Люди ніби прокидаються. Вони згадують себе. Я не просто виступаю – я веду їх у внутрішню подорож.

Тетяна Гай

Ви згадували, що працюєте з енергетикою не тільки через пісні, а й через езотеричні практики. Як це виглядає? І хто ваша аудиторія на таких подіях?

Це може бути жіноче коло, де я проводжу ритуал зцілення через голос, тіло і дотик. Або корпоратив для закритої групи – там я проводжу м'які практики оновлення, очищення. Це не шоу. Це простір, де люди дозволяють собі бути справжніми. Моя аудиторія – ті, хто готові до глибини. До себе.

Як відбувався внутрішній процес створення цієї пісні? Чи було це схоже на ритуал, чи радше на звичайний творчий процес?

Це був стан між. Я не писала цю пісню – вона прийшла. Я просто сіла і почала співати. І текст, і мелодія – все вилилося ніби саме. Це схоже на канал, що відкрився, коли я була готова. А далі – я вже просто оформила цю енергію в звук.

Тетяна Гай

Коли ви вперше зрозуміли, що маєте здатність впливати на людей – і через музику, і через енергію? Чи був якийсь переломний момент у вашому житті?

Так. Це сталося, коли я втратила людину, яку любила. Тоді я зрозуміла, що біль – це теж інструмент. Якщо прожити його свідомо, він відкриває силу. І коли я вперше вийшла на сцену після цього – я побачила, що мої пісні стають дзеркалом для інших. І вони теж починають зцілюватись.

У сучасному світі співачка-відьма – це про провокацію, духовну місію чи особисту правду? Як ви бачите себе між сценою та містикою?

Для мене – це правда. Ніякої гри. Я така, яка я є. Моя сцена – це мій алтар. А моя магія – це не чаклунство з казок. Це глибоке розуміння себе, природи, енергій. Це відповідальність. Я не граю роль. Я живу в цій шкірі.

Тетяна Гай

Чи були випадки, коли люди приходили до вас після виступу не як до артистки, а як до цілительки? Що вони вам говорять?

Це трапляється часто. Люди підходять і кажуть: «Я не знаю, що ви зробили, але після вашого виступу мені стало легше дихати». Або: «Ви зцілили те, що боліло роками». І тоді я розумію, що не дарма все це. Навіть якщо за кадром залишаються мої власні сльози.

І, нарешті: якщо перша пісня була про дзвінок, то ця – про зустріч. То скажіть відверто: чи відбулася та зустріч? І що ви відчули в ту мить, коли «ми побачились» стало реальністю?

Так. Ми побачились. І в цю мить я не відчула ейфорії чи феєрверків. Я відчула затишну тишу. Таку, яку відчуваєш, коли нарешті приходиш додому. Я знала, що він поруч. І що ця зустріч була не фіналом – а початком нової історії.