YOGEN: Я хочу дивувати людей новою музикою

Женю, пригадай, як почався твій ранок 24 лютого?

24 лютого назавжди залишиться у моїх пам’яті та серці. О п’ятій ранку я прокинувся у Києві від вибухів на сирен. Відкрив телеграм і побачив страшну новину: «путін оголосив війну Україні». Сирени не стихали, я вдягнувся, знайшов усі документи і пулею побіг до метро, де зустрівся зі своїми друзями. Ми сиділи у метро декілька годин, та коли сирена затихла – побігли разом додому. Перше, що спало на думку: навіщо і для чого… Потім прийшла злість, в тому числі на себе: я не знав, як я можу допомогти. Всюди, де я питав, вже було багато людей та зайві руки не були потрібні ніде. Все ж я вирішив поєднати те, що можу, та те, що маю: маючи велику аудиторію в Інстаграм, я допомагаю переселенцям знайти тимчасове житло в безпечних областях, а маючи дві руки та дві ноги – допомагаю в гуманітарному штабі, розношу продукти людям з інвалідністю та похилого віку.

Друзів та родичів маєш у росії? Як змінились ваші стосунки після 2014 року та після повномасштабного вторгнення?

Моя мама родом з Уралу (Оренбурзька область). Мої бабуся та дідусь переїхали до України, коли мама була ще дуже маленькою. В нас дуже багато родичів на Уралі, але нам ніхто навіть не написав, не кажучи вже про телефонні дзвінки. Тому родичів у нас на Уралі вже 3 місяці як не стало. В дитинстві (2010-2011 роки) я представляв Україну на міжнародному проєкті, який базувався у росіі, але так само – мені абсолютно ніхто не написав.

Багато українців говорять, що з початком війни у їхньому житті відбулася переоцінка цінностей. Які зміни відбулися з тобою?

В першу чергу я перестав перейматись дурницями. Людське життя, наші рідні та всі ми один у одного – це наразі найважливіше у житті. Я ніколи ще так не хотів допомогти кожному. Я дуже вірю, що все скоро закінчиться і ми усі разом зможемо обійнятися і видихнути, бо емоційно ми всі надто виснажені, але не можна здаватися! Треба постійно вірити і допомагати Україні!

Що найперше ти зробиш після перемоги України?

Перше що я зроблю - це звісно обійму всіх, хто буде поруч. Обов‘язково поїду до своїх родичів до Южноукраїнська. Захочу побачити усіх людей, діалог з якими з 24 лютого починається із фрази: «Як ти?».

Наразі ти допомагаєш іншим українцям. Розкажи про свій досвід волонтерства.

Ми почали займатися волонтерством ще у перші дні війни: розвантажували вантажівки з гуманітарною допомогою та ліками, розвозили це все до людей з інвалідністю та людям похилого віку, ми намагалися допомогти усім, хто цього потребував. Вже потім ми з командою вирішили випустити трек для підтримки України, щоб зібрати кошти та допомогти своїй країні.

Нещодавно ти презентував патріотичний сингл «NOT SLAVES». Який головний меседж пісні?

Пісня була написана ще три роки тому, але ніколи не була настільки актуальною як сьогодні. Інколи ми стаємо пророками у власній творчості, до кінця не усвідомлюючи прихованих сенсів, які у потрібний час розкривають нам очі на важливі речі. Трек розповідає про об'єднання нації, про силу нашого духу, про мотивацію не здаватися і йти до перемоги. Головне кредо, яке абсолютно відповідає реаліям: «Наші люди – не раби».

Кліп на новий трек не планується?

Наразі плануємо відзняти лірик відео, хочемо зробити акустичну версію. Також я готую вже україномовний трек, який дуже скоро презентую.

А з чого почалася твоя музична історія, коли вперше зрозумів, що музика – твоє?

Моя музична історія почалася ще у 4 роки, коли батьки відвели мене до танцювального колективу. Але у 8 років я зрозумів для себе, що дуже хочу співати. Тоді, не сказавши батькам, моя бабуся відвела мене у театр естрадної пісні «Галатея», де я зрозумів, що музика та спів для мене – це сенс життя.

Окрім музичної сфери, чи ти ще займаєшся чимось?

Окрім музичної сфери, я працюю в компанії, яка займається ексклюзивною дистрибуцією преміальних світових брендів на території України.

Мабуть, у юнацькі роки ти проходив стежку конкурсів та фестивалів. Які були найвизначнішими та що вони тобі дали?

Все моє дитинство – це фестивалі, конкурси, постійні переїзди. Майже на кожному конкурсі я отримував призи глядацьких симпатій і займав призові місця. Для мене кожен з конкурсів був, як виклик, який я повинен був достойно пройти. Найважливіші для мене конкурси – «Молода Галичина», «Співограй», «Кришталевий жайвір», «Веселка над Тисою».

Музика для тебе в першу чергу – це …

… як повітря, без якого неможливо жити. Музика і лікує, і надихає, і виховує. Я не уявляв і не уявляю свого життя без музики, виступів на сцені і очей вдячних глядачів.

Як можеш охарактеризувати свою творчість? Якою вона є?

Чесною. Це про чесний посил до глядача, це про чесні емоції та справжні почуття. Для мене важливо, щоб у людей моя творчість відкликалася. Я постійно читаю коментарі та розумію, що від мене слухачі хочуть почути.

Чи важким був шлях до творчості, які підводні камені спіткали?

Через те, що наш музичний ринок вкрай перенасичений – важко було знайти саме себе, бо дуже хотілося перед глядачами бути справжнім. Я постійно намагаюся експериментувати, я хочу дивувати людей новою музикою та викликати у кожного слухача справжні та чесні відчуття.