Сьогоднішня героїня – молода та амбітна співачка Ne Ta. З раннього дитинства вона знала, що хоче пов'язати своє життя зі сценою. І ось невеликими кроками вона йде до успіху. Творчість Тетяни Нестеренко – справжнє ім’я та прізвище артистки – знайшло відгук у серцях багатьох слухачів. Дівчина сама пише пісні – саме тому вони торкаються аудиторії до глибини душі. В інтерв'ю tv.ua Ne Ta відверто розповіла про свої мрії, творче становлення, а також про те, як їй вдається все поєднувати та хто є її головним критиком.

Розповідаю про свої переживання через музику

Таня, розкажіть про свій псевдонім. Який сенс ви в нього вклали.

Сенс криється в найпростішому, але про це трішки згодом. Головне, Ne Ta – це про мій внутрішній стан, про різний вайб, про інший етап життя, це про мрію сильної дівчинки, яка пізнає зараз себе та створює те життя, яке для неї нове та цікаве.

Тепер до простого: перші літери мого прізвища та імʼя дуже добре поєднувалися, тому я вирішила, що саме таким буде мій псевдонім, але я не розуміла, чому саме Ne Ta і який сенс в ньому, окрім ініціалів. Аж поки не почала усвідомлювати, що я реально кожен день різна. Я розповідаю про свої переживання через музику, через соціальні мережі, я ділюсь собою такою, яка я є.

Зі скількох років ви в музиці? Як в цілому до неї прийшли?

В музиці я з самого дитинства. Ще маленькою дівчинкою думала, що це буде просто хобі, яке буде займати мій вільний час, але згодом моє захоплення музикою переросло в те, без чого жити не можу.  В початкових класах я казала рідним, що хочу навчатися у школі мистецтв. Спочатку не вірила, що мене візьмуть, але Тамара Павлівна Павленко, мій викладач, побачила в мені запал, жагу вчитися, робити щось своє, розвиватися. Ця жага є зі мною і нині. Ми з нею майже кожного дня займались, у вільний час розбирала пісні, грала на фортепіано, згодом у мене зʼявились перші виступи, конкурси, я займала призові місця, і напевно якраз із того моменту я відчула, що музика – саме те, чим хочу жити і в чому хочу професійно розвиватися.

З кого берете приклад?

Сказати, що в мене прям є людина, на яку я хочу бути схожа, то такої немає. Але є творчість людей, якими я надихаюсь, яка мені імпонує, – в першу чергу це Юля Саніна. Я майже росла на її творчості, вона є прикладом людини, яка ніколи не здається і робить ту справу, якою живе, кожна її пісня для мене – витвір мистецтва. Маю навіть маленьку мрію побувати за лаштунками на її концерті. Хочу побачити, як відбувається процес підготовки, хочу відчути її енергетику не тільки через екран, але й наживо.

Пишу те, що відчуває душа

Нещодавно ви презентували трек. Як він створювався?

Так, декілька місяців тому вийшов мій новий реліз треку «Вогонь і вода». На відміну від «Давай кохати», він робився набагато швидше – саунд-продюсер, з яким ми його писали, перебував в Україні, і записи та репетиції відбувались очно.  

Я прийшла з думкою, що хочу відпустити своє минуле, але з хорошим посилом. Спочатку ми написали музику, а вже потім народився й текст. «Обережно та міцно за руку тримали та потім такими далекими стали» – ці рядки, на мою думку, відкликаються у серцях багатьох людей, які пережили кризу в стосунках. І цей трек про мій внутрішній стан. Звичайно, просто записати трек замало, я зробила ще нестандатну для мене фотосесію, де була абсолютно різною. Ще хотіла зробити кліп, вже навіть почали обговорювати всі деталі із режисеркою, де я хотіла розкрити саму суть пісні, але обставини завадили це зробити. Втім, маю надію, що навіть почувши трек, він залишиться у серцях багатьох людей, які його зрозуміють.  

Що надихає вас сісти і почати писати треки?

Моменти, які трапляються зі мною в моєму житті, – як хороші, так і погані. Я пишу те, що відчуває душа. І це зазвичай маленькі віршовані рядки, які потім дописуються в пісню. Головне для мене – меседж, який зароджується. Це може бути як вдома, так і десь в центрі міста, коли я кудись їду і думаю про щось. Формули написання немає – це те, що поки для мене не відкрито до кінця.

З ким з артистів ви хотіли б попрацювати?

Я хотіла б попрацювати з кожним із артистів, особливо із новими іменами. Поки немає єдиного фавориту, або навіть декількох, адже всі цікаві, в кожного різні стилі, різне бачення. І це цікаво. Цікаво спостерігати за розвитком української музики й артистів, за тим, як багато випускають класних треків. Звичайно, хочеться зробити дует із хлопцем, адже мені подобаються ті пісні, де поєднані чоловічий та жіночий голоси, – це звучить дуже красиво. Думаю, настане час – і я зможу попрацювати та зробити спільний трек з кимось, але поки це в планах.

Якщо я напишу текст і зрозумію, що саме ця пісня має звучати в поєднанні з чоловічим голосом, я зроблю все можливе, аби зробити класний фіт.

Я боялася, що мене не зрозуміють

Як для вас почалася війна – той ранок 24 лютого…

В мене дуже міцний сон, і я прокинулась не від вибухів, а від телефонного дзвінка. П’ята ранку – і мені телефонує на той момент мій хлопець і каже, що він їде зі своїми рідними з міста і хоче мене забрати.

Я не до кінця розуміла, що відбувається, – я нічого не чула… Він почав пояснювати, що почалась війна, і одразу в моїй голові стався ступор. На той момент я була у батьків вдома, підійшла до них, вони вже також не спали і були стривожені. Я заспокоювала всіх, ми зібрали невелику сумку з усім необхідним та спустились в укриття. Була дуже розгублена в своїх думках. Першим нашим спільним рішенням було залишитись вдома і нікуди не виїжджати. Ніч ми провели у підвалі, моніторивши новини і усвідомлюючи масштаб всього, що відбувається. У наступні дні я пішла волонтерити і допомагала тим, чим могла бути корисною.

Зараз важко всім. Як не впасти в депресію? Ваша порада.

Я не маю поради, як тримати себе в формі, як не впадати в депресію, адже мені самій в цьому потрібна допомога. Останній рік мій моральний стан не в нормі, в мене багато думок – аналіз минулого, теперішнього… Я постійно в роботі, навчанні. Майже кожного дня борюся із тривожністю, яка в мене є. До кінця не хотіла усвідомлювати цю проблему, не ділилась із близькими про неї. Були приступи агресії, панічні атаки. Я розуміла, що цей стан не нормальний і що потрібно щось робити, але постійно відмовляла собі і відходила від цієї реальності. Факторів такого стану є багато. Тільки місяць назад, після панічної атаки під час занять на парі, я чітко зрозуміла, що хочу поділитися цим, – в першу чергу із рідними. Я боялася, що мене не зрозуміють, що я буду сама винна в тому, що відбувається зі мною. Мій страх виявився хибним, я почула слова підтримки від рідних і розуміння того, що мені готові допомогти, поговорити. І напевно найбільша моя порада: не бійтеся усвідомлювати та розуміти те, що відбувається з вами, не бійтеся про це говорити із рідними – завжди знайдуться люди, які будуть готові вислухати, допомогти та підтримати.

Хто головний критик вашої творчості?

Напевно, критик у моєму житті – мій брат Віталік. Не те, щоб у творчості, але більше по робочим моментам. Це дуже добра критика, яка вчить мене бачити якісь свої помилки, подумати і розібрати моменти в роботі. Він є моєю головною підтримкою в творчості, та й у житті він не тільки мій брат, але і мій менеджер. Тому критика від нього завжди конструктивна, хоч я можу і поображатись деякий час, але аналізую і роблю так, як правильно. Він може сказати, що сьогодні ти якось не так виглядаєш, тобі треба по-іншому. Перегляне всі фотографії з фотосесій, перечитає всі договори, всі мої пости, буде прискіпливим до моїх соціальних мереж, до моїх думок, але завжди наставляє на вірний шлях. І з одного боку хочеться сказати «досить», бо почути «Сьогодні ти просто красотка» випадає дуже рідко, але його критика робить мене витривалою та самостійною. Хочеться подякувати йому за критику – без неї я б не була тою, яка зараз є. 

Фото: Ivan Khodanych, Георгій Кравцов