Хоча в творчому портфоліо Григорія Бакланова – десятки театральних, але саме Лаврін зробив його впізнаваним для широкого глядача.

Так, ця роль справді змінила багато чого. Але є й інший бік – тебе починають ототожнювати не з тобою, а з персонажем. Актору важливо мати різні амплуа, пробувати себе в нових жанрах, щоб не застрягти в чиємусь образі назавжди, – зізнається Григорій.

Сьогодні актор активно працює над тим, щоб розширити горизонти своєї акторської палітри. Його можна побачити у нових проєктах – у кіно, серіалах та театрі – й у зовсім інших, нетипових ролях.

Я не хочу зупинятися. Мені цікаво відкривати себе наново в кожній ролі – комедійній, драматичній, трагічній. Глядач має побачити, що я можу бути різним, – підкреслює Бакланов.

Новим його екранним персонажем став Святослав Мороз – один із головних героїв серіалу СТБ «Кохання та полум’я». Пожежник-рятувальник і вибухотехнік зі спецпідрозділу, його персонаж – не тільки відважний фахівець, а й життєрадісний чоловік з почуттям гумору та активною присутністю в соцмережах.

Мій герой Свят – рятувальник ДСНС, який завжди усміхнений і позитивний. Він не лише рятує людей, а й встигає бути активним у TikTok, фліртувати з дівчатами, жартувати. Мені здається, що я багато в чому наділяю його своїми рисами, особливо – ставленням до життя. А от решту його якостей – хіба що окрім вигадливості до парадоксальних дій – я б залишив йому, – розповідає актор.

Проте образ Свята – це не лише харизма та жарти. У серіалі є сцени, які вимагають від актора максимальної емоційної та фізичної віддачі. Щоб краще зануритися в професію, актори пройшли справжню смугу перешкод, яку зазвичай долають рятувальники під час тренувань.

Проходили лабіринт-клітку й не тільки. Повна амуніція: захисний костюм, балон на спині, маска. Усе в темряві – і треба на швидкість пролізти вузькими проходами. Іноді повзеш боком, бо через балон не ляжеш на живіт. Треба стежити, щоб нічого не зачепити. Під тобою – ями, в які легко впасти. Але найбільше вибивало з рівноваги – запис криків про допомогу. У якийсь момент здалося, що це не запис, а кричить Оля – моя партнерка. Ми були в масках, майже не чули одне одного, й ледве докричалися, щоб з’ясувати, що все гаразд і можна рухатися далі, – згадує Бакланов.

Попри те, що персонаж Святослава – герой у формі, для Григорія це була можливість показати глибші емоції та вразливість. Актор прагнув зробити героя живим, справжнім – із внутрішніми сумнівами, легкістю, болем і співчуттям.

Я шукав у ньому спільні зі мною риси. Вони вже були в сценарії – і серйозність, і зосередженість під час роботи, і легкість у повсякденні. Хотілося зробити його ще живішим, тому я з радістю вигадував для Свята фрази на кшталт «Я себе беріг» – щоб підкреслити його грайливу сторону. А найбільш знаковою стала сцена, де він винить себе за те, що не встиг урятувати жінку. Я згадав кадр: рятувальник сидить із пляшкою води в руці, затуливши обличчя долонею. Саме цей образ я хотів передати – мовчазний біль після бурі, – ділиться актор.

У кожного актора бувають періоди сумнівів – особливо коли професія вимагає постійної емоційної віддачі, внутрішньої чесності та готовності змінюватися. Григорій не приховує: іноді виникає запитання «А чи туди я йду?» – і це, навпаки, важлива підказка.

Так. І не раз. І досі буває. Але сумніви – це не слабкість. Це сигнал: «Рости далі». Я не боюся змінюватися. Страшніше – зупинитися й не рухатися вперед, – говорить Григорій.