Віталій Ажнов: На зйомках фільму "І будуть люди" я був важчий на 13 кг

Віталій Ажнов: На зйомках фільму
Актор Віталій Ажнов
пресс-служба

Дивіться у суботу на телеканалі СТБ всі 12 серій фільму "І будуть люди", виробництва студії FILM.UA на замовлення Міністерства культури і інформаційної політики України.

Читайте такжеАкторка фільму "І будуть люди" Катерина Григоренко: Я плакала, коли читала сценарій
"І будуть люди" – це епічна драма та екранізація епохального роману Анатолія Дімарова, в основі якого - людські долі на зламі історичних подій. Серіал побудований у формі саги і через призму життя звичайних людей показує турбулентні етапи 20 століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади.

Кожен з героїв по-своєму зустрів ці зміни, з точки зору своєї правди, але всіх їх об’єднувало одне – бажання жити, любити і знайти своє місце у новому вимірі історії. 12 епізодів. 12 основних героїв. 12 непересічних доль. Історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя. Про людей, які жили сто років тому, але так схожі на нас сьогоднішніх.

Одного з головних героїв, Максима (Володьку) Твердохліба, зіграв актор театру та кіно Віталій Ажнов. Він розповів, які знаки були перед затвердженням на роль, складнощі ролі антагоніста та про роботу театру під час карантину.

Кастинг та зйомки були достатньо давно. Як проби пройшли в тебе?

Я пробувався на одну роль – Максима Твердохліба. На момент, коли мене запросили на проби, я вже багато чув про цей проект і мені хотілося в ньому бути. Але коли прочитав сцену та опис персонажа, було враження, що це абсолютно не моя роль. Коли є таке враження, я йду на проби з відчуттям того, що не складеться. Після цього пройшов деякий час і мене повторно викликали на проби з гримом, костюмами, партнерами, режисером. Пробувався з Ганжою та дружиною Твердохліба. Але пам’ятаю, що в той день дуже поспішав і не все встиг. Їхав до театру на репетицію дуже розчарований, що нічого не складеться.

Сам момент затвердження був дуже цікавий. В той час я жив в будинку на Арсенальній. Одного ранку виходжу з під’їзду і бачу, як люди з драбиною вішають меморіальну пам’ятку, де було написано, що в цьому будинку жив Анатолій Дімаров – автор твору «І будуть люди». У мене всередині все перевернулось! Буквально за декілька хвилин після цього мені зателефонували і сказали, що мене затверджено на роль Твердохліба. Це був дуже цікавий збіг обставин.

Твердохліб – один із антигероїв серіалу…

Так. Зазвичай вважають, що антигерой – це негативний персонаж. Але особисто для мене як актора цікаво не зробити його абсолютно негативним. Оскільки кожне зло має свою мотивацію і причини. Аркаша Непиталюк дуже крутий режисер, прислухається до акторів, давав багато порад та настанов. Так що сподіваюся, що Твердохліб не вийшов абсолютним злом.

Тобі як актору цікавіше грати абсолютно позитивних чи неоднозначних антагоністів?

Читайте такжеКейт Миддлтон и принц Уильям рассказали о новом увлечении своих детей
Ніколи про це не думав, оскільки я характерний актор. Але чомусь мені здавалося, що я дуже позитивна людина. Напевне, через це є тяга грати протилежне собі.

Було цікаво, що на час зйомок «І будуть люди» я був важчий на 13 кг. Такий миленький, зі щічками, пухленький, а тут раптом треба грати людину, яка свідомо за радянську владу, щиро в неї вірить і творить такі жахливі речі зі своїми рідними. Легко не було. Чистий негатив зіграти простіше, але внутрішня задача в мене була його виправдати, щоб хоча б в якісь моменти глядач йому співпереживав. Не знаю, чи вдалося, але дуже сподіваюсь.

На жаль, дуже часто в українському кіно є така штука – тебе беруть на певний типаж І юзають. Я дуже люблю театр, оскільки там є час створити щось нове. От саме в проекті «І будуть люди» була змога створити образ, а не просто бути Віталієм Ажновим, який говорить текст свого персонажа.

Ще цікаво, що Максим Твердохліб не дуже освічена людина, в нього специфічний говір, а я вже 5 рік викладаю українську сценічну мову (посміхається). Володію орфоепією та дикцією, а тут раптом потрібно було знайти іншу манеру і забути всі правила.

А як вдалося схуднути на 13 кг? На карантині ж всі поправилися…

Це теж цікава історія. Я стрибнув в останній потяг до себе на Івано-Франківщину. І вдома, звичайно, багато молочного, все без антибіотиків, домашнє, смачне, свіже. Безумовно, почав багато їсти, але в якийсь момент, в прямо в процесі їжі, зрозумів: якщо я просиджу тут 1,5 місяці, то такими темпами повернусь до Києва набагато більшим. Так що зайнявся харчуванням, почав тренуватися і не просто втримався в формі, а навіть схуднув.

Після повернення в Київ мене викликали на тонування декількох фраз Твердохліба, і коли я побачив себе на екрані, у мене був шок! Кадри, які тонував були зимові: я в бушлаті, а на комірці висить моя добротна щока (сміється). Було повне несприйняття себе.

Взагалі мені завжди хотілося схуднути, але бракувало часу і багато інших виправдань. А тут все склалося і на карантині я цього досяг.

Історичні проекти, мабуть, радість для актора…

Це велика радість! Бо історичний проект одразу включає в себе момент перевтілення. Костюми, час, локації. У нас ще й великий період – з 1901 по 1934. Наш глядач має подивитися цей проект, оскільки це наша історія. Можливо, українець стане більш свідомим українцем.

А найбільша складність на проекті?

Читайте такжеАктер сериала "Выходите без звонка" Игорь Пазыч: На карантине скучал по работе в кино
Мені було складно робити сцени з рідними людьми мого героя Твердохліба. Коли він почав жагу до влади переносити на стосунки з близькими. Мені було дуже складно знайти баланс. Там є такий момент, коли до мене приходять батьки дружини і просять: «Віддай нам ті зернинки, що ти забрав». А я відповідаю: «Віддам вам, попросять всі». І ця сцена в характері Твердохліба, вона правдива. Ця репліка повинна бути. Але як саме її сказати…. Як витримувати внутрішній баланс, щоб не стати просто роботом, для якого влада – це все. Складність – не перетворитися в стереотип.

Також було холодно, звісно. Але творчий процес тебе накривав і все забувалося. Були зміни по 17 годин. І ми це розуміли лише після їх закінчення. Настільки всі були в процесі.

Ще була складність з курінням цигарок Біломор. Аркадій придумав дуже класну сцену мого побачення з майбутньою дружиною, де я багато курив. Скажу чесно, не знаю як в той час люди витримували такі міцні папіроски! (посміхається) Був мороз, зима і декілька дублів потрібно курити і курити. Це було цікаво і непросто.

Про що цей серіал саме для тебе?

Це серіал, який я ніколи не забуду, бо це один з найкрутіших кінопроцесів, які мені траплялися. Цей серіал про кожного з нас, про любов та нашу історію. Але найголовніше, цей серіал для мене – про людину і її правду. Недарма він називається «І будуть люди». Саме ця фраза стосується нашого народу, який пережив таку непросту історію. І продовжує проживати складну українську долю.

Цей серіал про те, що ми є і завжди будемо.

Ще ти служиш в театрі ім. Івана Франка. Скучив за карантин за сценою? Ви вже повернулися до роботи?

Ми один з перших театрів в Києві, який почав працювати. Випустили довгоочікувану прем’єру «Украдене щастя». Працювали все літо, відсвяткували 100-літній сезон театру. Зараз у нас відпустка. І в зв’язку з тим, що Київ з 14 вересня потрапив до помаранчевої зони, ми закриті до 1 жовтня. Але за цей час, що я без театру, 1,5 тижні, вже скучив, звичайно.

Яка була заповненість залу? Як розсаджували?

Вішали стрічки на крісла і розсаджували через одного, через два, через ряд. Багато людей ходили, всі сиділи в масках. Взагалі це дуже дивні враження, оскільки ми, актори театру Франка, розбещені заповненими залами, а тут така дивна розсадка. Та з часом починаєш до цього звикати. Зараз такі обставини.

Ти вже 5 років викладаєш сценічну мову. Як так вийшло?

Читайте такжеБратья Ревы рассказали о самом большом разочаровании и самом ярком впечатлении лета 2020
Це дуже цікаво, оскільки я приїхав з Івано-Франківщини і у мене був жахливий діалект – дуже помітний та чутний. А все-таки актор має володіти своїм мовним апаратом. Я за це дуже серйозно взявся і протягом 4 років наполегливо займався сценічною мовою. В результаті мені запропонували закінчити асистентуру-стажування зі сценічної мови. Паралельно я почав викладати в університеті. І мені це дуже сподобалося. Мені всього 27 років, а я викладаю. Але тішить мене саме те, що навчаючи, я і сам навчаюсь.

Чи складно це?

Це важко, звичайно. Це велика відповідальність. Особливо, якщо велика група. Наприклад, 22 людини. Ти розумієш, що у всіх різне ставлення до професії, але ти не можеш всім нав’язати своє бачення. Багато хто вступає в університет одразу після школи. В такому віці ще не всі свідомі і не всі розуміють, нащо їм треба сценічна мова. Можна сказати, що це фізкультура. Ми розминаємо мовний апарат, займаємося артикуляцією. Студент сидить і думає: «Навіщо воно мені потрібно?» В цьому найбільша складність. Потрібно побудувати методику свого викладання так, щоб студенти загорілися і йшли разом з тобою.

А ти сам чому вирішив стати актором? Чи батьки були не проти?

Батьки не були проти. Взагалі я завжди був ботаном, дуже любив школу і уроки. Хоча нерідко мене там ображали, та вчитися я любив. Прибігав додому, на столі стояв гарячий борщ, а я хотів спочатку зробити уроки. Так мені це подобалося.

В 10 класі мене попросили очолити команду КВН, я став капітаном. Потім за кошти мера міста поїхав в Євротур, бо виграв конкурс капітанів. І так понесло в цю сферу. Але я вважаю, що все-таки в цю професію мене привели мої страхи і дитячі психологічні травми. Згадуючи себе по приїзду в Київ і зараз – це дві різні людини.

А які комплекси пішли?

Це вже дуже особисте (сміється). Можу сказати один, який нещодавно поборов. Мені завжди було страшно, що раптом режисер попросить роздягнутися і зіграти сцену з голим торсом. Для мене це була паніка. Коли читав сценарій чи п’єсу дивився, чи немає там роздягань. Мене це тривожило, оскільки я комплексував через свою вагу. Карантин мені допоміг в цьому. І зараз я не боюся зняти футболку (посміхається).

Не можу не запитати. Ви друзі з Ксенією Мішиною. Як ти відреагував на її рішення стати головною героїнею в романтичного реаліті «Холостячка»?

Я обожнюю Ксюшу, вона дуже крута. Вона мені як старша сестра. Коли в мене трабли в житті і мої думки мені не допомагають, я завжди звертаюся до неї за порадою. Коли Ксюша сказала про проект, я не знав як реагувати. Хоча дуже за неї радів, оскільки в неї непростий життєвий шлях. Слава Богу, що зараз все складається саме так. Сподіваюсь, що проект з Ксенією Мішиною матиме неймовірний успіх і вона буде щаслива. Зараз я абсолютно спокійно і позитивно ставлюсь до цього. Нехай все складеться. Оскільки ця неймовірна людина заслуговує на щастя.

Який чоловік їй потрібен?

Такий як я. Ксюша, я шкодую, що не подав заявку на проект! (сміється)


Облако тегов


Материалы по теме

x
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее...
This website uses Cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more... Ознакомлен(а) / OK