Тетяна Висоцька («Вікна-новини», «Єдині новини. Головне», «ДНК. Свої»)

«Мрії мають звершуватися і наближати нашу перемогу»

Думаю, було б зайве повторювати, що наше життя розділилося на до та після. Але тут є один нюанс – тепер ми назавжди в цьому «після», і настав час звикати до цих нових нас.

Ми стали більш тривожні, але й більш рішучі. Більш втомлені, але й більш зібрані. Ми тепер точно знаємо, де саме бік Світла і якою мовою там розмовляють.

Особисто для мене і моєї родини цей рік став розлукою з чоловіком і татом наших дітей, який воює. І прихистком наших батьків, які поки не можуть повернутися під щільні обстріли в рідний Херсон.

Я нарешті зробила необхідне для воєнних часів – сіла за кермо. І втілила мрію дитини – ми тепер живемо не лише з кішкою, а й собакою. Бо мрії мають звершуватися не після Перемоги, а наближати її просто зараз.

Яна Брензей («Вікна-новини», марафон «Єдині новини»)

«Разом ми можемо все»

Для мене це був рік екстремумів. Рік найбільшого горя і найбільшої гордості. Найсильнішого страху і найсильнішої любові. Сліз, сміху, зневіри і впевненості.

Я навчилася по-справжньому ненавидіти, але навчилася і пишатися. Пишатися тим, що я – українка. Що я однієї крові з титанами – тими, хто готовий віддати життя за свої цінності.

Думаю, більшість з нас назавжди зрозуміла, що Україна – це не просто територія на мапі. Це наш дім. І його треба берегти, зміцнювати і тримати в порядку. Бо іншого дому у нас немає.

Наш сусід – це не «адіннарод». Це злочинець, який хоче вдертися до тебе, винести унітаз і переписати хату на себе. Ніяких сентиментів до нього більше. Лише оборона, лише захист.

Ми сильніші, ніж самі про себе думали. Ми – єдині, а будь-які спроби поділити Україну на схід-захід абощо – це не більш, ніж політтехнологія. Ми можемо все, коли працюємо разом.

І ще одне – виявляється, спати на підлозі у метро зручніше, ніж я думала :)

Ольга Кучер («Вікна-новини», марафон «FreeДОМ»)

«Ми ще не раз здивуємо світ»

Для мене цього року, як мабуть і для багатьох українців, ніби не було. Ніби одне суцільне 24 лютого. Чекаєш, коли цей день закінчиться. Чекаєш на Перемогу.

Війна застала нас на Буковелі. Ми терміново поверталися додому. Але вже не було куди повертатися, і так ми застрягли у родичів чоловіка на Львівщині на пів року.

Незабаром у Львові на потужностях обласного телебачення трактували пілотні випуски новин для марафону. Малючка була зі мною.

Україна не була готова до великої війни. Попри вісім років конфлікту з росією, ніхто не чекав такого повномасштабного нападу. І те, що країна встояла, – це величезне досягнення.

Це був для нас рік великих викликів і великих досягнень. Українці впоралися з ним на «відмінно». Ми навчилися жити у війні. Я навчилася бути відповідальною не тільки за своє життя, а й за життя доньки. Для якої цей рік теж особливий, бо це був перший рік її життя.

Після воєн народжуються сильні нації. І ми за це платимо страшну ціну. Україна на шляху до створення великої держави, і їй потрібна перемога. Аби її наступним поколінням не довелося повторювати подвиг сьогоднішніх героїв.

Виявилося, скромна Україна багато на що здатна. І, схоже, ще не раз ми здивуємо світ. Я в це вірю.

Орест Дрималовський («Вікна-новини», марафон «Єдині новини»)

«Наша любов сильніша за їхню ненависть»

У перші дні війни Starlight новини одними з перших наважились перемістити студію в укриття. Щоб не зупиняти ефіру під час тривоги. І власним прикладом закликати берегти себе й наших глядачів.

Це фото з першого виїзду на звільнену від окупантів Київщину. Початок квітня. Тоді вперше на власні очі побачив жахіття, які залишили по собі росіяни. За моєю спиною – залишки їхньої розбитої техніки.

Наша єдність виявилася сильнішою за їхні ракети і танки. Це те, чого не врахувала росія, коли готувала свій напад. Наша єдність – несподівано навіть для нас – стала найсильнішою зброєю. Такої ми ніколи б не отримали від партнерів.

Ми вперше відчули, як багато ми можемо, коли разом. Зупиняти руками танки, виходити на мітинги в окупованому місті, купувати «байрактари». Ми вперто тримались одне за одного, підставляли плече, підтримували, обіймали. Любили!

Наша любов сильніша за їхню ненависть. І точно переможе.

Ектор Хіменес-Браво («МастерШеф», «Прокинься з Ектором», «Україна: кулінарний фронт»)

«Свобода у нас в ДНК»

Цей рік став для мене переламним. Коли все лише починалося, був страх. Потім – хвилювання, нервозність. А зараз є лише впевненість у нашій Перемозі. Цей рік став для мене роком осяяння, адже я зрозумів, що таке насправді патріотизм і сила єдності народу.

10 березня – я в Польщі, в українському домі, разом з українцями. Тримаємось, посміхаємось, а серце розривається. Даю майстер-класи, збираю кошти, розповідаю правду на місцевому телебаченні, ходжу на мітинги, 24/7 роблю, що можу. Моя кулінарна армія в Україні вже готує 2000+ обідів щодня разом з партнерами.

ЗСУ і ТРО – найсміливіші люди планети. Дивлюсь на хлопців і не можу стримати емоцій. Я повернувся в Київ, коли тут було дуже небезпечно, але для мене це було найспокійніше місце на Землі. Бо вдома.

Так, перемішую борщ в броніку))  Я радий, що зміг розвеселити всіх, але безпека понад усе, адже щодня ми розвозили їжу всім, хто її потребував.

Ця війна показала, хто є хто. Коли я збирав гроші на поїздки до Ворзеля, Бучі, Ірпеня, на потреби військових, незнайомі люди виявилися більш чуйними і активно допомагали. Натомість, деякі близькі друзі за цей рік не написали жодного слова і не відповіли на жодне моє повідомлення.

Цей рік показав, що в Україні дуже багато супергероїв! Наші солдати, наші лікарі, волонтери і навіть діти. Заради них ми всі маємо працювати, допоки не буде Перемоги. Бо це те, для чого ми народилися у цей світ, – перемогти росію і здобути повноцінну незалежність, яку багато хто не цінував.

У мене є друзі-іноземці, які й досі не розуміють, чому я тут залишаюсь. Я їм пояснюю: ти не можеш бути одруженим, поки все добре, і тікати, коли виникла проблема, хвороба чи щось інше. Я одружений на Україні, люблю її всім серцем, це моя Батьківщина.

Свобода у нас в ДНК. Навіть у такий період бізнеси відновлюються. Всі чітко розуміють, що у кожного є своє завдання: у когось – воювати, у когось – лікувати, у когось – сплачувати податки, виробляти або збирати кошти на допомогу. Україна – це, насамперед, люди.

Я завжди знав, що я українець у душі. А тепер я впевнився у цьому на мільйон відсотків. Україна – найсильніша країна зараз. Для мене честь бути причетним до такого великого єдиного народу. 

Ольга Мартиновська (суддя проєктів «МастерШеф» та «МастерШеф. Професіонали»)

«Ми показали свій справжній склад»

Якось я спіймала себе на думці, що відчуття таке, ніби я до цього року взагалі не жила. От знаєте, коли народжується дитинка, і ти думаєш: «Як я взагалі жив без неї?» Зараз щось подібне, тільки в іншому сенсі. Чим ближче до річниці – тим більше я забуваю про колишнє життя. Тепер воно зовсім інше, ми інші.

Я б не сказала, що країна і нація кардинально змінилися. Ми такими й були, просто ніхто не помічав цього. Тепер ми показали свій справжній склад, з яких інгредієнтів ми зліплені.

Я думала, що я сильна, але ні. Це моя дівчинка сильна. І якби не Віруня, я б точно не витримала, я б не жила.

Головний висновок для мене – любов і добро мають шанс врятувати цю планету. Не помста, не ненависть, бо вони лише знищують. Треба множити тільки любов.

Володимир Ярославський (суддя проєктів «МастерШеф» та «МастерШеф. Професіонали»)

«Ми навчили світ допомагати»

Українці об'єдналися і нарешті зрозуміли, хто ми такі. Мені дуже шкода, що саме таким гірким шляхом, але я бачу, що ми дуже-дуже сильні. Неймовірні! Можемо і вміємо допомагати одне одному так, як це не робить ніхто у світі.

Ми стали нацією волонтерів і благодійників. Кожен з нас став рупором, який кричить на увесь світ про нічим не спровоковану агресію і про жахливі злодіяння країни агресора. Кожен з нас зараз – посол України у світі.

Ми вчимо історію і привчаємо до українського увесь світ. І навіть чат GPT-3! Ми стали трендсетерами, бо повернули світу моду на леопардове. І ми можемо багато ще чого!

Українці, не забуваймо, що ми – нація сильних і нескорених. Ми люди, які навчили світ допомагати. Ми ті, хто показав світу, як треба боротися за свою землю і правду. Ми ті, у кого в серці, попри увесь біль, живе Любов. Ми – переможці!

Євген Клопотенко («Пекельні борошна з Євгеном Клопотенком»)

«Їжа для мене стала не просто мистецтвом»

Війна в Україні почалася 2014 року. 2017-го я почав глибоко усвідомлювати значення цієї війни та відчувати її в Україні. Тому повномасштабне вторгнення для мене майже нічого не змінило. Ті речі, які змінює війна, в мені відбулись 2017–2018 року.

З батьками я почав частіше бачитись з 2017 року, почав глибше досліджувати українську кухню, почав усвідомлювати значущість України, як величезної країни з глибокою історією. Це все в мене було вже тоді. Єдина невеличка річ – моє ставлення до їжі. Їжа для мене стала не просто мистецтвом, а й тим, що може рятувати життя. Якщо раніше я створював, щоб насолоджуватись, то зараз я створюю, щоб давати змогу людям жити.

Наша нація почала формуватися. Якщо раніше, після 2014 року, вона формувалась повільно, то після початку повномасштабної війни ці процеси пришвидшилися.

Для того, щоб Україна стала тією омріяною країною, яку ми хочемо, треба, щоб з’явилася критична маса людей. Мені здається, що зараз ця маса вже набралася, і відбувається процес викристалізовування наших цінностей. Тому Україна нарешті стає Україною, про яку люди мріяли 500 років.

Головні висновки цього року для мене: підтримка – це найголовніше, що існує у світі.

Григорій Решетник («Неймовірна правда про зірок», «Як ти?», «Холостяк»)

«Всім серцем вірю в Україну»

Безумовно, це найскладніший та найтрагічніший рік за всю історію нашої незалежної України. Рік-виклик, рік випробувань для всіх українців. Та за цей рік я ще більше почав любити все, що мене оточує.

Весь рік ми з родиною в Україні. Попри всі випробування плануємо і надалі залишатися тут, вдома. Так, зберігати оптимізм під ракетами та з повітряними тривогами складно. Але ми маємо гідно пройти цей період.

Звісно, за цей час були різні думки та настрої: і відчай, і розчарування, і сльози, і відчуття несправедливості через жахаючі кадри, катування наших жінок, дітей, захисників. Але я завжди вірив у ЗСУ і нашу Перемогу над злом.

Ми з родиною регулярно допомагаємо, чим можемо. За цей рік з Христиною створили власний благодійний фонд, який активно допомагає військовим та дітям. Стараємось у такий спосіб на своєму фронті наближати Перемогу.

Ми наче переродилися. Стали ще ближчими, ще згуртованішими. Ще більше полюбили Україну. Українська мова почала звучати ще частіше. І в цьому наша сила.

Ми самобутня європейська країна. Вільна, незалежна, зі світлими поглядами. Прогресивна і дуже талановита нація. Хочеться, аби ми це цінували. Залишалися вірними собі, нашим принципам та переконанням.

Я щасливий, що навіть попри війну, можу бути корисним у своїй професії. СТБ – це територія любові, підтримки, добра. А любов та світло завжди перемагають. Ми обов’язково все здолаємо. Перед нами ще багато викликів, які потрібно вирішувати, але зараз найважливіше – Перемога. А потім ми маємо відбудувати країну, в якій житимуть наші діти та онуки. Всім серцем вірю в Україну.

Надія Матвєєва («Неймовірна правда про зірок», «Позивний Надія»)

«Ми стали справжніми»

Цей рік став для мене великим іспитом на те, як я вмію триматися у насправді важких ситуаціях, як можу використовувати свій досвід, як здатна підтримувати та допомагати. А ще він став роком великої вдячності – людям, з якими я зустрічалась, і всім українцям, які наближають Перемогу. Вдячність та іспит – таким був мій 2022-й.

Найголовніший висновок – складні ситуації проявляють в людині якості, які набувалися роками. Ми дійсно стали справжніми, такими, як є. А вдячність і любов – найголовніші почуття, які тримають нас у цьому світі, надають сили. Їх треба плекати у собі.

Те, що життя триває за будь-яких обставин, доводить і наше телебачення. Попри важкі умови, ми продовжуємо створювати улюблені проєкти, адже вони про те, що тримає наші родини разом, – підтримку, любов, чесність, повагу.

Тішусь, що української навколо стає все більше, а наші проєкти допомагають її вдосконалити. Наприклад, «Солов’їне шоу» на СТБ. Навіть я залюбки взяла участь у грі й отримала «солов’їнку», тобто перемогу.

У Чернігові неподалік зруйнованого кінотеатру ми знімали пологовий будинок, у якому працює одна з героїнь нашого нового проєкту «Позивний Надія». Я назавжди запам’ятаю той розпач і біль, який відчула в цьому місці.

Українці як нація згуртувалися. Стали сильнішими, більш свідомими, яскравими. Світ побачив, яка смілива і прекрасна Україна. Нам і досі дуже складно, але ми не втрачаємо віри, почуття гумору і жагу до знань. Ось чому ми вистоїмо і переможемо.

Анна Сагайдачна (серіали «Справедливість», «Кріпосна» та інші)

«Наша країна перероджується»

Цей рік змінив всіх, без винятку. Але, гадаю, в найбільшій мірі тих, хто не залишав країну від початку війни. Я, напевне, ще до кінця і не розумію, наскільки цей рік змінив особисто мене. Стала сміливішою – це точно.

Змінюється все: люди переосмислюють самих себе як українців і свою приналежність до нації; в політиці відбувається зачистка від непотрібних людей. Наша країна як наче перероджується. Великий біль, що це переродження таке криваве.

Найбільший скарб – твоя сім’я, люди, яких ти любиш. Життя – найнепередбачуваніша і швидкоплинна річ, тож не можна гаяти ні хвилини. Треба жити, радіти, любити, допомагати… І просто бути гідною людиною.

Тарас Цимбалюк (серіали «Спіймати Кайдаша», «Кава з кардамоном», «Кріпосна» та інші)

«Ціную все, що відбувається зі мною зараз»

Цей рік розділив життя українців на до та після. Він став перемикачем свідомості кожного з нас. В мені за цей час зародилася жилка авантюризму. Почав більше жити сьогоднішнім днем, цінувати те, що відбувається зі мною зараз. Адже забігати наперед, планувати щось далекоглядно стало практично неможливо.

Країна також змінилася – з’явилася цілісність нарешті. Люди почали цікавитись всім українським. Війна дала правильний напрямок в об’єднанні, якого нам дуже не вистачало.

На нижньому фото я в образі українця, загартованого сьогоднішніми подіями. Мрію зіграти таку роль, яка нестиме український символізм, міць, висновки того, що ми пережили.

Богдан Рубан (серіал «СЛІД»)

«Нарешті весь світ знає, хто такі українці»

Цей рік допоміг мені відчути себе частиною чогось великого, важливого, частиною відважної нації. Нарешті весь світ знає, хто такі Українці і на що ми спроможні, і я цьому дуже радий.

Війна змінила моє сприйняття буденних негараздів або якихось життєвих проблем. Вони неважливі в порівнянням з тим, що можна втратити життя, близьких, дім, сенс свого буття. Почав більше цінувати свій вибір і з легкістю приймаю рішення. 24 лютого застало мене в Карпатах. Одразу поїхав у Вінницю: розвантажував гуманітарку, барикадували адмінбудівлі, начитував новини для антиросійського каналу.

А потім вже в Києві з Сашею Боднарем, Тоньою Хижняк та Льошою Суровцевим був на волонтерських та спортивних зустрічах, де збирали кошти на карети швидкої для передової.

Це найголовніше фото 2022 року для мене. Я вдома, в Запоріжжі, з сім‘єю. Зі мною мама і молодший брат.

Радий, що ми знов розпочали зйомки «Сліду», бо це потрібно нашим глядачам. Зараз дуже цінується український контент. Я вдячний людям, вони нас надихають повертатися на знімальний майданчик і відчувати себе корисним.

Микита Вакулюк (серіал «СЛІД»)

«У нас немає іншого виходу, окрім фізичного протистояння»

За цей рік в моєму світосприйнятті відбулося декілька болісних і водночас корисних трансформацій. Я багато часу витратив на те, щоб розібратись, що відбулось в росії за останні десятиліття. За 20 років путіну вдалося виростити тупоголове стадо злобних ідіотів, які мають дуже мало спільного з цивілізованим світом.

Насильство і агресія – схвалювані в російському суспільстві і родинах явища. Якщо до війни я був впевнений, що більшість росіян все таки нормальні люди, то зараз бачу, що, на превеликий жаль – ні. У нас не залишилось іншого виходу, окрім фізичного протистояння.

Я в захваті від того, скільки у нас виявилось розумних, сміливих, сильних, відповідальних та дієвих людей. З війною їх стало краще помітно, і стало очевидно, що ми набагато крутіші, ніж здавалося ворогу. Ми в хорошому сенсі здивували світ і показали, що коли ми діємо разом, то стаємо непереможною силою, об яку росія ламає зуби.

Повномасштабна війна стала своєрідним фільтром, який допоміг відокремити своїх від ворогів і показала, скільки відвертих шпигунів, зрадників, колаборантів та інших упирів роками труїли нашу державу. Ще багато роботи, але очевидно, що ми пришвидшили рух в напрямку знищення корупції і створення правової сучасної країни.

В березні 2022 року мене запросили стати ведучим новоствореного антивоєнного ютуб-каналу. Ніколи не хотів бути ведучим, тим більше прямих ефірів на політичні та воєнні теми. Але я зрозумів, що зможу бути корисним країні і внести свій вклад в інформаційній війні. Цим щодня і займався до квітня.

Цей рік показав всьому людству, що якщо в іншій країні або на іншому континенті відбувається деградація суспільства (особливо якщо мова про найбільшу країну в світі), ширяться насилля, корупція, бандитизм, тюремна романтика – врешті-решт від цього постраждають усі.

Не вдасться нам, живучи на одній планеті, розмежуватися кордонами і спокійно попивати коктейлі в безпечному місці, спостерігаючи за беззаконням в іншому кутку землі. Ми маємо як вид навчитись брати відповідальність за все, що відбувається в світі, і не робити вигляд, що нас не стосуються проблеми інших країн.

Мене тішить, що я бачу очевидні ознаки того, що багато світових лідерів і впливових політиків це теж усвідомлюють, а, отже, як людство ми рухаємось в правильний бік.

Олексій Суровцев (серіал «СЛІД»)

«Все залежить від тебе»

Це рік переламу. І мій особисто, і всього українського народу. Ми об’єдналися, почали цінувати найголовніше. Відчули силу свого духу і свою незламність. Багато хто змінив свою професію або взагалі спосіб життя. Освоїли заняття, про які раніше не думали.

Я ніколи не забуду свої перші місяці після вторгнення. На Київщині йшли активні бойові дії, а люди допомагали одне одному. Без зайвих питань можна було звернутися до будь-кого. Мене тішить, що попри всі спроби ворога зламати нас, ми не втратили цього єднання.

Чи міг я колись подумати, що всерйоз займуся зоозахистом та притулком для котів? А тепер не уявляю, як міг жити інакше. І стаю щасливішим, коли вдається врятувати ще одне пухнасте життя. Мої коти вже, навіть, на майданчику «Сліда» знялися в одній з серій.

Головний висновок цього року – ніколи не заглядай далеко в майбутнє. Бо попри твої плани, у Всесвіту на тебе можуть бути інші, і одного разу він тобі скаже: «Вау, полегше!»

Не все залежить від тебе, але… все залежить від тебе! Отака тавтологія, яка, впевнений, за цей рік набула для всіх нас глибокого сенсу.

Сусідів не обирають. Але обирають, якою мовою з ними спілкуватися. Пам’ятаймо про це.

Вірю в нашу Перемогу і в те, що зовсім скоро ми розквітнемо як нація, як держава. Бо тепер увесь світ знає, хто такі українці.

Михайло Самарський (серіал «СЛІД»)

«Можу досягти успіху в будь-чому»

Цей рік став для мене перевіркою єдності, витримки, зібраності, допомоги, професійності, любові. Багато усвідомив про нашу націю, країну. Відкрились очі на певні речі, на які раніше не звертав уваги.

Багато закоханих пар в моєму середовищі не витримали цього періоду. Моя ж сім’я стала міцнішою, і це робить мене щасливим.

Я зрозумів, що не можу жити без своєї професії, але при цьому я можу взятися за будь-яку справу і бути в ній професіоналом. Досягати успіху у всьому.

Ми об’єдналися. Це надихає. Зміцнює. Дає сили рухатись. Працювати на благо нашої Батьківщини. Розвивати культуру і, нарешті, почати знімати НАШЕ українське кіно!