Роман, Антон та Микита познайомилися за трагічних обставин навесні 2022 року. Тоді їх за проукраїнську позицію окупанти відправили до ізолятора тимчасового утримання при обласному главку поліції. Згодом їх випустили кожного по черзі, проте доля інших чоловіків, з якими вони перебували в одній камері, залишалася невідомою. Єдине, що вони знали, – їхній земляк Сергій, який майже осліп, був вивезений росіянами з Херсона до тимчасово окупованої території.

До програми «ДНК. Свої» першим звернувся 43-річний Роман. До повномасштабного вторгнення він займався виробництвом меблів. Перебував у російському полоні 54 дні як цивільний полонений. Він також переймається через долю своїх побратимів Олександра та Олега, з якими, на щастя, зустрівся у студії програми. Він чув, як їх катували електрошокером у коридорах ізолятора.

Тортури були різні, але електрошокером катували майже всіх, через що у мене зараз проблеми із серцем та зубами. У нас у камері загинула людина, росіяни її забили до смерті. І щоб забрати тіло, вони нас перемістили по іншим камерам. І так я потрапив до Микити з Антоном, – розповідає про свої спогади Роман.

34-річний Микита раніше працював журналістом. У неволі росіян провів 29 днів. Через психологічний тиск чоловік досі не може прийти до тями і йому важко все це переживати, тому він попросив не показувати обличчя на камеру. Одразу після звільнення з полону Микита виїхав з Херсону і мешкає в іншому місті. У студії проєкту «ДНК. Свої» він вперше за 2 роки зустрівся зі своїми друзями, з якими переживав найжахливіші тортури.

Антону, який також був захоплений окупантами, 36 років. До війни навчав дітей ходити у море з вітрилами. У полоні росіян провів найбільше за інших – 104 дні. Зараз він чинний військовий і захищає Україну на фронті.

Щодо долі Сергія, яка залишалася майже невідомою, журналісти «ДНК. Свої» провели власне розслідування. Вони віднайшли його матір Тетяну, яку 2 роки тому евакуювали до Німеччини. Вона завітала до студії «ДНК. Свої» з надією зустрітись із сином.

Після звільнення Херсона окупанти вивезли Сергія до Сімферополя. У захопленому Криму він пройшов через кілька тюрем, майже осліп та оглух. Вдалося зʼясувати, що він живий і віднедавна уже на волі.

Вже із Севастополя мені повідомили, що треба найняти адвоката, йде суд. До 10 років увʼязнення загрожує. Адвокат довів, що він просто у нас ховав зброю і його звільнили, – розповідає 70-річна матір.

Херсонський партизан перебував на ТОТ, але повернутись на підконтрольну Україні територію він не міг. Команда програми «ДНК. Свої» організувала ризиковану операцію з визволення Сергія. На жаль, перша та друга спроби були невдалими. Наступна нагода трапилась через півтора місяця. І диво таки сталось! Худий і виснажений, але страшенно щасливий Сергій ступив на рідну землю і зустрівся із мамою.

Завдяки величезній кількості людей, які були до цього залучені, за запитом проєкту «ДНК. Свої» вдалося вивезти двох громадян України. Один з них Сергій. Маю визнати, що його було дуже важко витягати, постійно зустрічались якісь перешкоди. Але завдяки ГУР, офіцерам СБУ, нашим прикордонникам, механізму взаємодії з міжнародними правозахисними організаціями й ГО «Захист вʼязнів України», стався цей день, – каже громадська активістка Гейде Різаєва.

Щоразу, коли в студії мої земляки-херсонці, я особливо морально налаштовуюся. По-перше, бо це свої, по-друге, бо близьке болить більше. Але найголовніше в цьому випуску – гордість. За таких сильних і мужніх людей, які відчайдушно боролися проти окупанта, розуміючи всі смертельні ризики і пройшовши стільки пекла. А тепер ще й дочекавшись зустрічі з тими, кого давно не могли знайти, – розповідає ведуча проєкту Тетяна Висоцька.

Якщо ви також шукаєте рідних, з якими втратили зв’язок через повномасштабну війну, – пишіть на пошту dnk@slm.ua або телефонуйте за номерами гарячої лінії: +38(067)690–56–69, +38(067)690–56–91.