Ольга Кучер – про життя під час війни з 8-місячною дитиною, родичів у росії та війну з російською пропагандою

Юлия Туренко

Юлия Туренко

Редактор шоу-бизнеса и ТВ

Все статьи автора...

Ольга Кучер – про життя під час війни з 8-місячною дитиною, родичів у росії та війну з російською пропагандою
Ведуча Ольга Кучер з донькою
Пресслужба каналу СТБ

Ольга Кучер, ведуча програми Вікна-новини на СТБ, дала інтерв’ю своїй колезі, журналістці Анастасії Єчкаловій. У розмові вона поділилася своїми думками у день початку війни та думками щодо життя під час війни.

Читайте такжеЯк побороти апатію під час війни: 5 лайфхаків Олі Цибульської
Телеведуча Ольга Кучер розповіла про родичів-росіян та їхню реакцію на напад росії на Україну. А також висловила свою думку щодо того, чому так важливо планувати життя не після перемоги України, а вже зараз!

Про початок війни: «Одним таким необережним кроком путін узяв і зруйнував мільйони життів»

Сьомого березня я мала виходити на роботу. Наша родина готувалася до того, що я повертаюся в ефір: ми шукали няню, думали, як наша малеча сприйматиме мій новий графік. Ще на початку року ми собі придумали план, що перед виходом на роботу поїдемо кататися на лижі, щоб мені трохи перезавантажитись. І вперше з нами була Софійка. Це була чудова відпустка…

Часом ввечері, коли пили чай, говорили й думали про те, «а що, як буде війна». У мене в животі крутило весь час від цих думок. Я завжди казала собі припинити паніку. Яка війна в цивілізованому світі?! Це просто варварство й такого не може бути.

А потім ранок 24 числа, ми спали всі втрьох на курорті. Мій чоловік вийшов із кімнати, а коли прийшов, ліг і так довго дивився у вікно. Я запитала, чому він не спить, а він подивився на мене великими очима й каже: «Оля, почалась війна, обстріляли всі великі міста».

Звичайно, перша думка – це паніка. Збирати речі й кудись їхати. Але куди? Де тебе чекають? Що ти там будеш робити? У мене маленька дитина на руках, що далі? Єдина думка була про те, що одним таким необережним кроком путін узяв і зруйнував мільйони життів.

Про сумніви щодо декрету та відкладене життя: «Україні потрібні українці, які будуть її розбудовувати і стануть її майбутнім»

У такі моменти ти думаєш, може, не треба було йти в декрет – й одразу починаєш картати себе, як ти взагалі можеш сумніватись у тому, треба тобі твоя дитина чи ні. Я вибачалась перед Софією за цю слабкість і ці сумніви.

Я думаю, що не одна я так думаю, а ще ті мами, які нещодавно завагітніли, народили, або тільки планують, що їм робити? Сумніватись? Відкладати? Але попри це я хочу сказати, не треба відкладати. Якщо зараз є люди, які сумніваються – не треба. Завжди буде якась причина відкласти. Якщо ви готові стати батьками – ставайте. Україні потрібні українці, які будуть її розбудовувати і стануть її майбутнім.

Про роботу журналістів на інформаційному фронті: «Вони не просто розповідають новини, вони фіксують злочини»

Читайте такжеТарас Цимбалюк розповів, як його теща вижила в окупованому Маріуполі
Я, як і всі, у перші дні телевізор не вимикала. Те, у яких умовах працюють журналісти, просто не налазить на голову. Одна справа – це працювати на війні й повертатися в редакцію, а інша – коли твоя редакція в епіцентрі війни.

Коли випуски ведуться з бомбосховища, важко не розцінювати це як тиск на журналіста, бо який журналіст може бути обʼєктивним стосовно росії, якщо він ховається від її ракет…

Але в журналістів зараз є головна місія: вони не просто розповідають новини, вони фіксують злочини. Вони стали свідками злодіянь росії на території України. Усі ці страшні знімання, на які їздили мої колеги, – це роботи для майбутнього суду над росією.

Про родичів-росіян: «Я йому скидала фотографії обстрілів військової частини, а він сказав, що в нього погано працює Facebook…»

У мене родичі живуть у москві, і це ще окрема історія. Ми досить близько спілкувалися, це сестри моєї матері. І коли почалася війна, лише через 2–3 дні мені написав мій троюрідний брат, аби запитати, як ми. Я написала, що батько від ваших ракет ховається в погребі, а я не можу повернутись додому, через вас, через росіян.

А він написав, що «війна – це жахливо й ми сподіваємося, що це все скоро закінчиться», а ще написав «нам соромно».

Ось ці слова, від них ніякої конкретики, толку від того, що їм соромно. Мені це абсолютно ніяк не допоможе… з того часу він не писав. Я йому потім ще скидала фотографії обстрілів військової частини під Броварами, за кілька кілометрів від мого батька, коли хата ходила ходором. Він сказав, що в нього погано працює Facebook і він нічого не може подивитись.

Про інформаційну війну росії: «Жодна інформаційна кампанія росіян не може перекрити фото з Бучі»

У росії, їм там не треба ракети, їм треба тільки телевізор. Facebook заблокували. А телевізор працює, там можна все подивитись. Там якраз усе нормально. Саме інформаційна кампанія сформувала підґрунтя для теперішньої війни в Україні.

Читайте такжеДружина Сергія Притули вперше показала молодшу доньку Стефанію в її перший день народження
А в нас зовсім інший контекст. У нас, на щастя, були закриті ці всі канали, ці всі «помийки» не показували. Думаю, що в самому кремлі всі шоковані, бо там усі їм вірять, а чому ж в Україні їм люди не вірять. Тому в них був такий провальний початок війни, бо за три дні думали взяти Київ, а виявилось, що тут їхня інформаційна кампанія не працювала.

Жодна інформаційна кампанія росіян не може перекрити фото з Бучі. Вони можуть хоч обмотатися георгіївською стрічкою й ходити по всій Німеччині так. Але варто раз побачити фото на Київщині й от вам уся пропаганда. Вони так кричали, що візьмуть Київ за три дні – і здулися. Ось це важливо. Бо всі так боялися ту росію, ці нескінченні саміти, де танцювали навколо путіна, щоб його не образити, щоб він, не дай Боже, ні на кого не напав. Усе, він уже напав і отримав по писку. Боятися нема чого.

Плани після перемоги: «Повернемось до себе додому й будемо вірити у власні сили, в Україну й у те, що жити треба зараз»

Головне, нічого не відкладати на завтра. Живіть уже, дійте вже. День, який ніколи не настане – це завтра. Тому вже зараз потрібно щось робити. Хочеш збирай гроші на лікування бійців, хочеш будуй собі хату або збирай гуманітарку.

Ми вже повертатимемось до себе додому, на Київщину, там потрощена від уламків наша домівка, трошки посічена, там повилітали вікна, але ми поїдемо й будем її відновлювати, знову там жити й вірити у власні сили, в Україну й у те, що жити треба зараз.

Нагадаємо,


Облако тегов


Материалы по теме

x
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее...
This website uses Cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more... Ознакомлен(а) / OK