Телеведуча Марина Кухар: Покинути будинок було найважчим рішенням у моєму житті
![Телеведуча Марина Кухар: Покинути будинок було найважчим рішенням у моєму житті](https://tv.ua/i/62/71/06/4/6271064/image_main/590d886f2af3d64d5ca9480a86e538f6-quality_70Xresize_crop_1Xallow_enlarge_0Xw_750Xh_463.jpg)
Війна змусила багатьох українців залишити свої будинки та виїхати у безпечне місце.
Ви вірили в те, що росія розв’яже загарбницьку війну?
Загарбницька війна уже триває вісім років і працюючи в новинах і чи не щодня розповідаючи про втрати на Сході, не можливо про це забути. Щодо повномасштабного вторгнення... Я розуміла, що це можливо. Але чи вірила... Ні, я не могла повірити. З нашою українською працелюбністю, миролюбивістю, доброзичливістю не можливо повірити, що існує інший світ, де вкрасти чи отримати щось надурняка - це звитяга, де замість того, щоб будувати свою країну - воліють руйнувати чужі, де вбивство може бити виправданим, бо життя людські нічого не варті - ні свої, ні чужі. Варварство найнижчого ґатунку в 21 столітті. В таке не просто повірити, живучи в європейському за духом і буквою місті, яким був, є і я впевнена, буде наш Київ.
![](https://tv.ua/i/62/71/06/4/6271064/gallery/7e248aa8a98959d936ac2b562dc84d14-quality_70Xresize_1Xallow_enlarge_0Xw_700Xh_0.jpg)
Пам’ятаєте свої перші думки, коли дізнались, що розпочалось повномасштабне вторгнення?
Той тиждень я працювала на ранкових ефірах. Піднялася за будильником о 4. І почула. Відкрила стрічки новин. Перше, що я подумала, треба бігти на роботу і треба зібрати дітей до купи. Подзвонила синові, аби прийшов приглянути за сестрою. Не було паніки переляку чи відчаю. Було усвідомлення, що треба фокусуватися на найближчих годинах.
У який момент ви зрозуміли, що потрібно залишати рідний дім?
Це було найважчим рішенням в моєму житті. Ми лишалися вдома три доби. У ванній, де не має вікон, ховалися під час сирен. Я намагалася не боятися, аби Аня не відчувала мій страх. Але в якийсь момент моя сильна дівчинка почала плакати. Вона голосила так, як ревуть дорослі, що вже знають, що таке втрата. Вона оплакувала своє дитинство, свої мрії, свій безтурботний світ. І я не знала, як її заспокоїти. Могла лишень обнімати і повторювати, що ми впораємося. А потім я зібрала найнеобхідніше і ми поїхали до родини на Закарпаття.
Наразі ви допомагаєте іншим українцям, які були змушені тікати від бойових дій. Розкажіть про свій досвід волонтерства
Допомагаю нашим біженцям знайти житло, облаштуватись. У будинку моєї мами поселила 4 сім'ї з Чернігова, допомагаю з пошуками іншим. Хоча останніми днями з цим дуже складно – людей багато. Закарпаття вже тріщить. А так намагаюся триматися сама купи та підтримувати своїх.
![](https://tv.ua/i/62/71/06/4/6271064/gallery/821a9e3cb9aa1ce9b1d0ef82ed221cff-quality_70Xresize_1Xallow_enlarge_0Xw_700Xh_0.jpg)
Що б Ви могли порадити тим, хто зараз знаходиться в безпеці і хоче допомогти?
Допомагати нашій армії в першу чергу. Наразі, наскільки я бачу, люди, що втекли від війни, отримують допомогу і від благодійних організацій і від волонтерів, помагають як громади так і держава. Головне, чим нам зараз треба перейматися - наші воїни. Не міркуйте глобальними категоріями. Можна допомогти купити аптечку мобілізованому знайомому, чи скинутися на інше необхідне, можна пекти печиво чи ліпити вареники, як роблять мої чудові закарпатські подруги. Головне - не сидіти без діла, бо інакше починаєш емоційно просідати.
Як вдалось налаштувати освітній процес для доньки?
Наші київські вчителі- мої герої. Вже почали займатися дистанційно. У нас по кілька уроків на день. Це такий серйозний поштовх до повернення до звичного життя. І я їм за це безмежно вдячна!
![](https://tv.ua/i/62/71/06/4/6271064/gallery/5278ae552ce31deff6751f8905f8e460-quality_70Xresize_1Xallow_enlarge_0Xw_700Xh_0.jpg)