Війна прийшла в дім кожного українця, поділила назавжди життя на до та після й продовжує й надалі вражати своєю жорстокістю та несправедливістю. Кожен із цих днів ми проживали, відчуваючи абсолютно різні емоції: від нестерпного болю до радощів, коли дізнавались про наші кроки до перемоги над ворогом. В річницю повномасштабного вторгнення рф до України ми запитали ведучих ICTV, які події війни найбільше їх вразили та запамʼятались.

Оксана Соколова

«Для мене найстрашнішим, піковим моментом, був ранок 2 квітня. Коли я відкрила стрічки і побачила перше фото з Бучі. Розрита траншея, з якої стирчить чоловіча нога у джинсах... чиясь спина у синій куртці... і голова дівчини... Мене вразило її красиве витончене обличчя... застигле... Я тоді написала у ФБ «Які СТ-РАШ-НІ кадри з Бучі й Ірпеня». Я не знала, що це мізерна краплинка на вершині айсберга воєнних злочинів російських покидьків. Тільки згодом я усвідомила, що це абсолютне зло, яке прийшло до нас. І якому ми протистоїмо насправді».

Олексій Душка

«Найкраща новина була у перші ж дні війни, десь в березні наші звільнили селище на Миколаївщині. Це був перший звільнений населений пункт, якщо я не помиляюсь. Причому звільнили його бійці з автоматами і поліцейські. Тоді я остаточно зрозумів, що русні ...да».

Андрій Ковальський

«Найбільше мене вразили події 26 лютого. Вранці після ночі в машині в паркінгу ми піднялися додому нагодувати дітей гарячим. І щойно підійшла дружина до вікна – в сусідній будинок влучила ракета. Страшенний вибух і завіса пилу. Про те, що фактично в центрі Києва знесло пів будинка, я зрозумів за хвилин 10, як розсіялася густа хмара пилу. Тоді стало зрозуміло, що війна ось тут і ми в її епіцентрі. Далі було багато подій, які змінили не раз світогляд. Але той вибух 26 лютого… Понівечений будинок зі свого вікна я ще довго спостерігав. Я бачив уламки, на які розлетілося життя людей, сімейні альбоми на дорозі і власні речі, розбитий будинок навпроти і розбиті вікна нашого комплексу… Це дуже важко забути». 

Петро Демʼянчук

«Новина, яка вразила? Що Росія почала війну! Ця новина вразила усіх і мене також. Але протягом всього року великої війни я не переставав вражатись. Я радів, коли наші відбили Гостомельське летовище, я був в шоці від розстрілів у Бучі та Ірпені. А щодо оптимізму – я був позитивно приголомшений новиною про відхід рашистів з Київщини. Саме тоді зрозумів, що почався зворотний відлік для російського диктатора». 

Юлія Сеник

«Важко виділити якусь одну новину. Кожна подія важлива, кожна ключова. Коли вистояв Київ та Київська область. Ворог був зовсім поряд, за декілька кілометрів. Це і звільнення Чернігівської, Сумської, частини Херсонської та міста Херсон, Куп'янська, Балаклеї… Щоразу плачу, коли додому повертаються наші герої-полонені. Коли повертають дітей батькам. Неможливо стримати емоції». 

Костянтин Стогній

«Не буде перебільшенням, що у перший місяць війни кожен день відбувалися події, що розривали нашу свідомість. Але найбільше мені запамʼяталася особиста історія, яка повʼязана із моїми батьками. Мої батьки живуть у будинку по Житомирській трасі, неподалік від Бучі та Ірпеня. Коли ворог наступав на Київ, вони переховувалися у підвалі, так званому, технічному поверсі будинку. Там вони пережили страшні часи. В ті дні я був у відрядженні на Півночі і дуже переживав, коли ми не мали звʼязку. Коли мені нарешті вдалося дістатися дому батьків, я одразу почав вмовляти їх поїхати, але вони навідріз відмовилися. Батько тоді сказав слова, які мене вразили: «Нам не страшно, коли літають ракети над нами, нам страшно, коли ти до нас не приїдеш, як завжди бувало раз на тиждень». І мене це вразило до глибини душі, скільки сімей було зламано, скільки дітей не повернулися до своїх батьків. Страшна трагедія. Я дуже люблю своїх батьків і часто згадую ці слова. Бережіть своїх батьків і телефонуйте їм при всякій нагоді».  

Анастасія Мазур

«Найперше, що згадується. Це звільнення Київщини, рідної Бучі, Ірпеня. Коли було радісно і водночас серце було буквально розірвано від усвідомлення того, що там робили окупанти. Пам’ятаю, як казала, що не зможу там жити (моя вулиця в Бучі поряд з Вокзальною, з місцями, де росіяни розстрілювали мирних людей). Змогла. І Буча моя змогла».

Сергій Лиховида

«Вперше я відчув ейфорію, коли русню вигнали з Київщини, коли всією колоною їх погнали геть. Я памʼятаю, з яким захватом я сприйняв новину про контрнаступ на Харківщині. Я просто не вірив у це, тому що мені здавалося, що вони не можуть бути такими бездарями, щоб так просто віддати таку величезну територію. Влучання по Кримському мосту – було надзвичайним. Коли Зеленський виступав у Конгресі і йому аплодували стоячи, я дивився і пишався, що я українець, що ми живемо у цей історичний час. І, звісно, звільнення Херсону. Я дуже здружився з парою із Херсону, які відкрили кавʼярню в Івано-Франківську після переїзду. Ми дуже цього чекали. Ці події надихають та дають шанс, що перемога вже скоро і ми здолаємо цю нечисть. Я вірю в круту справжню незалежну Україну».

Вадим Карпʼяк

«Складно вибрати якусь одну новину, яка вразила, – їх постійно багато. Мабуть, найбільше мене вражає наша армія. Що справді вибиває мене з емоційного стану – будь-яка новина, яка стосується дітей. Маючи трьох власних, я гостро реагую на цю тему: про загибель, зникнення, тортури, насильство над дітьми. Я пам‘ятаю, як росіяни розстрілювали евакуаційні колони з Ірпеня, в інтернеті була одна жахлива фотографія, коли російська міна вбила цілу сім‘ю. Вони виїжджали з Ірпеня, а перед цим пережили евакуацію з Донецької області. Тоді загинула мама з дітьми, які за віком приблизно такі самі, як і мої. Хлопчику було всього 14, інший – ще менший. Це був момент, який не забувається. Фотографія досі стоїть у мене перед очима, коли думаю про дітей на війні».  

Юлія Зорій

«Знаєте, за цей час було так багато новин, що навіть не згадаю найвразливішу для мене, хоча й як намагалася. Так, мене приголомшила новина про Кримський міст. Тоді, скажу чесно, дуже зраділа. Я раділа, коли наші хлопці й дівчата звільнили Херсон. Та виділяти якусь одну історію з війни не хочу, бо всі вони залишили слід в моїх емоціях».

Сергій Кудімов

«Наприкінці березня Росія нанесла ракетний удар по торговому центрі в Києві. Я добре запам”ятав той вечір. Свою родину на той час я вже відправив на захід країни. Сам лишився у Києві. Ту ніч я вирішив провести не на роботі, а вдома. Увімкнув телевізор, щоб заглушити звуки фактично постійної канонади з боку Ірпеня. Раптом потужний вибух, гасне світло і будинок захитався. Тобто, не просто скло задеренчало. А будинок натурально захитався. Новина, яка вразила найбільше після великого вторгнення – затоплення російського крейсера «Москва». Наші давали русні тягла на суші, збивали їхні літаки та гелікоптери. Але кораблі, здавалося, були недосяжними. І тут бах – не просто якийсь катер. Флагман флота. З такою символічною назвою. Я і 24 лютого не сумнівався, що ми переможемо. Але ця новина ще більше додала впевненості».