Тому серед учасників – ті, хто рятувалися від війни, чи ті, хто проходить реабілітацію за кордоном. Від їхніх історій на очі навертаються сльози, але незламність цих людей вражає! Одна з учасниць «Поля» – Ольга Жукова – розповіла Новому каналу про життя в окупації, постійні обшуки та як рятувалася.

З 2007 року Ольга Жукова розвивала туризм Херсонської області. Разом із чоловіком Михайлом придбала будинок з мальовничим садом, у якому приймала туристів і розповідала про рідний край. Однак спокій 67-річної українки обірвали російські окупанти: 24 лютого 2022 року ворог зайняв село, в якому проживало подружжя. Згодом Жукови виїхали до доньки в Нідерланди. І тут дізналися про можливість взяти участь у шоу «Поле». 

За освітою я філолог, однак усе життя організовувала масові заходи, працювала редакторкою газети, прес-секретаркою. Згодом ми з доньками заснували дизайнерське бюро, в якому розробляли корпоративний дизайн, займалися рекламою. Коли діти переїхали до Києва, проєкт закрився, бо мені було складно вести його без них, – ділиться Ольга Жукова за лаштунками зйомок «Поля». – Чоловік прослужив 25 років в армії. І саме на пенсії проявився його творчий хист (усміхається). Ми зайнялися сільським зеленим туризмом. Пройшли спеціальні курси «Господарі сільської садиби» в Києві і придбали гарний будинок у селі на Херсонщині, де народився чоловік. З 2007 року проводили одноденні екскурсії, з захватом ділилися історією нашого краю й України загалом, показували вироби з народних матеріалів.

Ольга захоплюється створенням ляльок-мотанок, на яких також заробляє. Після початку великої війни хобі допомагало їй заспокоїтися. 

Коли прийшли окупанти, вони дивувалися, як у нас гарно й комфортно. Один казав: «Ой, тетенька, как у вас красиво! Можна я сфотографирую и пошлю маме?» Вони були шоковані тим, що в селі є всі зручності. Нам було важко жити в окупації. Більшість односільчан намагалися допомагати одне одному, але були й негідники, яких війна не змінила на краще. Нас здавали окупантам, бо ми були проти росії. В нашому будинку проводили обшуки шість разів. Якось чоловіка побили, ще й допитували, – каже учасниця «Поля». – Дуже довго не хотіли виїжджати, хоча діти нас постійно кликали. А ми відмовляли: «Та скоро війна закінчиться». Але постійний страх за життя, обшуки добивали нас. Ще й окупанти почали погрожувати депортацією в росію, якщо відмовимося від переоформлення паспорту на російський. Тому ми з чоловіком зважили все, прийняли рішення і за два дні зібрали речі. Обрали Нідерланди, бо тут живе донька.

Подружжя виїжджало з України евакуаційним автобусом через Крим. 

До Варшави їхали три дні й три ночі. Дуже хвилювалися, бо дорогою могло трапитися що завгодно. Однак лихо нас оминуло, на щастя. Після переїзду погано спала. Вдома життя вже було налагоджене. А тут довелося звикати до всього, спілкуватися англійською, яку я знала трошечки. Спочатку влаштувалася хаускіпером (хатньою робітницею. – Прим. ред.). Я ж прибирала за туристами в своїй садибі, то й вирішила спробувати тут. Але пропрацювала недовго. Тепер займаюся рекрутством. Це дуже цікава історія! Моєму чоловіку запропонували працювати на автомийці в сусідньому місті. Але дорога займала багато часу, про що ми й сказали роботодавцю. Він запропонував: «Якщо ви знайдете ще охочих з вашого міста, то ми дамо мікроавтобус». І я таки знайшла! На що він сказав: «Тоді маю ще подарунок для вас. Чи не хочете ви працювати в нас рекрутером?» (усміхається). Ось так тепер сиджу вдома біля ноутбука й шукаю людей на роботу.

Нагадаємо, 

• ТОП-3 улюблених багатосерійних кінострічок Михайла Лебіги.
• Назар Задніпровський розповів про спілкування з 16-річним сином та 9-річною донькою.