Життя у Києві – це порохова бочка. Ніколи не знаєш, що може бути за 10 хвилин

Як для тебе почалася війна? Чи до останнього не вірив, що у 2022 році таке можливо?

У ніч з 23 на 24 лютого в мене було безсоння, я чекав на оголошення чергових оновлень карантинних зон, аби розібратися з гастрольним графіком, адже у мене були заплановані виступи у Бердянську, Миколаєві, Житомирі, Харкові на найближчі 1,5 місяці і потрібно було одразу вирішувати, якщо б довелося робити переноси виступів. Якимось дивом я оновлював стрічку Twitter, і буквально о 04:45 ранку потрапив на прямий ефір з тим, шо путін казав у своїй маразматичній промові. Я просто не міг повірити у ті нісенітниці, які він верз, а одразу о 5 ранку по хештегам у Twitter почав вичитувати про перші вибухи в українських містах, коли через 20 хвилин почув все особисто своїми вухами. Почав одразу шукати якусь інформацію – але ж більшість спало з моїх знайомих, на українських телеканалах почали тільки після 6 ранку висвітлювати це, а вже приблизно о 06:30 почали мені телефонувати друзі, я почав спостерігати, як сусіди сідають у автівки та виїзжають з мого житлового комплексу.

Звичайно, у це важко було повірити, що у сучасному світі взагалі може відбуватися те, що розпочалось у нас в Україні. Але, на фоні загальної паніки, я зберіг максимальний спокій та усіх якось заспокоював, бо зрозумів – паніка до добра не доведе.

Ти збирав тривожний чемоданчик?

Ні. Я був впевнений, що подібний розвиток подій просто неможливий у сучасному світі. Та й продуктами не затарювався. У перший день війни купив тільки декілька пакетів локшини швидкого приготування та яєць, поки вони були. Навіть фантазії не було думати про те, що їсти. Звичайно, перші дні війни почали проходити за пошуками якихось продуктів, але ми з сусідами об’єдналися і ділилися «новинами», де поряд з будинком є якісь завози продуктів. Але тепер я знаю, що таке купувати по три хлібини і навіть заморозити батон «на всякий випадок».

Українці дуже єдналися…

Так, у перші тижні я також відчув і побачив неймовірне єднання українців, саме тих, хто залишився у Києві. Постійні продзвони, вирішення питань «що робити далі, як допомагати». Координація дій та інформування людей за допомогою наших соціальних мереж. Неймовірне відчуття, яке змішувалось зі злісністю до москалів.

У сховище спускався? Як до цього віднісся?

Моя впевненість у наших Збройних силах і ТрО є настільки високою, що жодного разу не спускався у сховища. І навіть коли прилетіло у мій будинок, я мирно спав зі своїми котами і прокинувся від вибухів. Але, на щастя, я не постраждав. Це справжнє диво – ще 200 метрів і мене точно заділо б.

Життя у Києві – це..? Продовжи речення.

На жаль, життя у Києві – це порохова бочка, ніколи не знаєш, що може бути за 10 хвилин, тим паче я живу в 20 хвилинах від Бучі, Ірпеня, Гостомеля…  Але в мене не було жодної думки полишити Київ, хоч і було інколи лячно. Здається, я більше переживав за рідних, друзів, ніж за себе.

ГЕТЬ FM – для сучасного українця, який не забув, як посміхатися.

Як тобі спала на думку ідея створити канал ГЕТЬ ФМ? Наскільки мені відомо, ти перейменував на нього свій канал?

Все дуже просто і спонтанно, як це і буває. З перших днів війни ми усі почали за допомогою своїх соціальних мереж інформувати аудиторію про те, що відбувається.

В якийсь момент я почав помічати, що потрібно якось тримати бойовий дух своїх підписників, а також я почав знаходити різноманітні меми, тупі рашиські фейки… Я почав ділитися цим і своєї точкою зору – і в якийсь момент цього контенту стало так багато, що він просто губився в моєму Instagram  та Facebook. А враховуючи правила публікацій – то вони не показувалися повномасштабно, як це можна було б реалізувати у телеграм каналі.

І почали ж з’являтися безліч флешмобів. Ці жарти почали множитися з такою швидкістю, що потрібно було місце, де я зміг об’єднати людей зі схожим почуттям гумору. Тому що навіть під час війни хочеться, щоб люди не забували – ми вміємо усміхатися, ми не забуваємо, хоч і через біль, але все ж шукати можливість трішки відійти від безмежного інформаційного потоку новин про війну.

Пам’ятаєш свій перший пост? Про що він був?

Чесно кажучи, я вже не пригадаю, а спеціально гортати буде неправильно. Можу сказати, що там було багато контенту у стилі флешмобу на славнозвісне відео путіна зі стюардесами, коли на його звернення накладали різноманітні фони «путін та зеки», «путін та дурдом», «путін та бомжі» – в цілому, компанії, які йому пасують. А потім понеслася.

Яка концепція каналу? Для кого він? Яка його мета?

ГЕТЬ FM – спочатку про гумор, інколи на грані фолу, інколи чорний гумор. Але все ж з характерним мені почерком, моїм гумором, а також світоглядом. Я активно моніторю TikTok, Twitter, та вишукую досить смішні, рідкі та цікаві матеріали і, інколи, новини. Не забуваю ділитися музикою – бо що я за діджей без музики. Досліджую танцювальну музику війни, а також ділюся особистим – думками, або ж рекомендаціями фільмів. ГЕТЬ FM – для сучасного українця, який не забув, як посміхатися.

Скільки часу в день витрачаєш на свій канал? Під якими eмоціями приходить найбільше натхнення?

В перші тижні цей телеграм канал фактично мене психологічно врятував. Я трішки повчився, як вірно вести канали, вивів собі сітку «мовлення» і наповнював його так, щоб кожні 15 хвилин з’являлися різноманітні матеріали – відео, картинки, меми. Емоції були, звичайно, різними. Інколи взагалі не було сил на пошук нових ідей, а колись був день, коли я проспав пів дня і у коментарях мої підписники почали бити на сполох – чому у каналі було тихо. Це було навіть мило. Я просто хотів трішки накопити сил та виспатися. Перший місяц, фактично, вдалося спати або раз на дві доби, або години три на добу.

Взагалі перший місяц війни давався складно у творчому плані. Я не міг ні на чому сконцентруватися – не міг навіть музику слухати, чи дивитись фільми. Моїх сил вистачало на постійну підтримку родичів та друзів (постійні дзівінки та переписка), постійно дивишся новини, і інколи вклинювались якісь меми, відео… Фактично – гумор мене потрошку повертав до концентрації та допомогав морально.

У подібних каналах про жарти сидиш?

Ні. Я спеціально не сиджу у подібних каналах, щоб не повторюватися. Шукаю якісь авторські, цікаві думки та жарти. І потім ділюся.

Багато активних прихильників з’явилось? Які слова подяки і зворотній зв’язок отримувати найприємніше?

О, мене дуже надихало спочатку і це відбувається досі – мені писали з перших днів і бійці, і волонтери, і багато людей, що мої пости змушують їх посміхнутися і навіть трішки перемикнутися. А, наприклад, бійці зізнавалися, що після виснажливого дня обов’язково дивляться канал і сміються з жартів. І це найприємніше для мене.

За перший тиждень у мене змінилося одразу три керівника

Коли і як ти вирішив піти працювати на Нову Пошту?

Все банально просто і прийшло до мене, фактично випадково. З перших днів я не розумів, як і куди себе «подіти». До волонтерів на гуманітарну допомогу вже не було місць, як і у теробороні. Я доєднався до інформаційного фронту та координації. А потім, якось, стояв у черзі на НП 6 годин та 52 хвилини (спеціально засікав) і зрозумів, що поштарям також потрібна допомога. А потім від думки до дії буквально декілька кроків і вуаля – я знайшов оголошення, що набирають людей по місцю, бо багато працівників були вимушені поїхати у безпечні міста. Заповнив анкету і через декілька днів мені зателефонували і поряд з моїм домом було місце у відділення, щоб почати там допомагати.

І ще один момент. Я ж фактично втратив роботу і потрібно було думати, де брати гроші, хоч якісь. Думав, що це гарний варіант – буди корисним з можливістю отримати копійчину, яка покриє мої буденні витрати.

Важко було зважитись на такий крок? Що лякало найбільше?

Не було жодних сумнівів, що я зможу. Лякало тільки одне – мій фізичний стан бажає кращого, а працювати потрібно з навантаженням. Посилки доходять до 30 кг і їх потрібно завантажувати, вивантажувати, віддавати  і приймати від відвідувачів. І найцікавіше – я ж влаштовувався чесно, не «через знайомих», а як усі і на загальних умовах.

Чому саме Нова Пошта?

Це одна з небагатьох компаній, яка фактично через 3 дні війни продовжила працювати. Це можливість бути корисним – ми відправляємо не тільки речі тим, хто вимушено поїхав. Я ще й активно пакую провізію, амуніцію, все, що необхідно для бійців. І мені тепер здається, що робота поштарів дуже недооцінена зараз. Бо пошта вносить вагомий вклад у нашу майбутню Перемогу.

Які емоції ти відчув після першого робочого дня? Що виявилось найскладнішим?

Перше – нарешті я максимально корисний і відчуваю це фізично. Дні стали пролітати набагато швидше, і навіть психологічно я став почуватися краще – бо ти постійно зайнятий. Пакуєш, загружаєш, вигружаєш. Постійний двіж, фактично – як і все моє життя до війни.

Які корисні висновки та корисний досвід ти отримав від цієї роботи?

Я навіть продовжую його отримувати. Я потрапив у зовсім інший світ. Однією з перших моїх емоцій було те, що ми (працівники шоу-бізнесу) сильно зажерлися. Тут потрібно пахати, працювати і викладатися на повну фізично, механічно. Ще це чудова можливість бути ближчими до людей, спілкуватися з різними відвідувачами. Це цікаво і надихає, хоча люди ж усі різні.

Я розвиваю свою витривалість. У моменти, коли хоч маленька думка про втому виникає у мене в голові – я розумію, що бійцям, які нас боронять, набагато складніше зараз, тому «у сторону усі погані думки і виснаження, і до роботи, до Перемоги»!

Часто впізнають відвідувачі? Розкажи про якісь цікаві випадки!

Оскільки я вирішив нічого про себе не приховувати, але і кричати про те, що «я – Саня Димов, один з найкращих діджеїв України», я не буду. Будуть питати – буду відповідати. Так вийшло, що за перший тиждень у мене змінилося одразу три керівника. Один питав, де я до цього працював, я відповідав, що на радіо. Другий питав, хто я за фахом – я відповідав, що журналіст. Третьому, і нинішньому керівнику, я також розповів про свою роботу на радіо. Мені справді не хотілося привертати до себе увагу, хотілося працювати чесно і без «знижок».

Але в перший тиждень мене впізнали ТрОшники, які постійно мене читають і це було дуже приємно. Я зніяковів, але колеги нічого не зрозуміли. Пізніше, десь за тиждень, один з відвідувачів звернувся до оператора і сказав їй, щось на кшталт «це ж Саня Димов, крутий діджей». Це вже почув мій керівник та влаштував «допит», тепер він постійно мене підколює. Він поділився зі своєю дівчиною історією про мене, а виялось, що вона була на двох моїх вечірках і знає мене. Так що я фактично зірка свого відділення.

Номер відділення я також не хочу оголошувати. Це зайве. Потрібно зараз працювати, хоча увагу до мене проявляють. Своїм вчинком я дуже хотів надихнути людей, які також втратили роботу – її можна знайти, її потрібно знайти, потрібно працювати, бо це корисно для нашої економіки, бо це потрібно для нашої Перемоги.

Радіо Українських Доріг

Твоя робота діджея та радіоведучого залишилась на волонтерських умовах? Якими проєктами і де ти зараз займаєшся?

Мабуть, потрібна була війна, щоб я повернувся на радіо. У серпні минулого року я прийняв дуже важке для себе рішення піти з радіоефіру. Дуже насичений гастрольний графік давався взнаки, а обійняти необійнятне неможливо. Та й пауза мені якась необхідна була. Але коли ти радійщик – ти радійщик назавжди.

Після того, як я почав працювати на НП, мені написало дуже багато людей. Вони були приголомшені моїм вчинком і він надихнув багатьох. Аня Свірідова запропонувала приєднатися до створення Радіо Українських Доріг, яке веде мовлення на хвилях радіо П’ятниця. Станція для підтримання бойового духу українців. Неймовірний проєкт!

Оскільки моя робота діджея втрачена, вечірки на війні нікому не потрібні, але ж я все одно збираю музику. Я знаю усіх діджеїв та продюсерів, артистів. Я почав вести щоденну програму ДВІЖ ДО ПЕРЕМОГИ. Це саме ті композиції, які створюються діджеями та артистами, під які ми обов’язково потанцюємо на моїх дискотеках після нашої Перемоги.

Матеріалу для програми виявилося настільки багато, що я не встигаю записувати і видавати в ефір нові програми. Але виходить дуже цікаво, бо танцювальна музика війни знайшла свою нішу у підтримування бойового духу наших бійців та усіх українців.

Який процес створення програми?

Дуже простий! Коли я прихожу з НП, то вдома прописую сценарій, де розповідаю, чим живуть герої програми, або ж навіть ділюся своїми емоціями, бо фактично, це ще мій особистий «радіо щоденник», записую усе вдома та надсилаю на радіо.

Таким чином, у мене зараз робота на НП, програма на Радіо Українських Доріг та телеграм-канал ГЕТЬ FM.

Перше, що зробиш після перемоги?

За понад два місяці війни я навчився жити сьогоднішнім днем. Кожен ранок дякувати ЗСУ, а також дякувати, що я не народився на росії.

Тому, коли настане наша Перемога, буду імпровізувати. Я впевнений, що цей день ми запам’ятаємо на все своє життя.

Звичайно, я би дуже хотів відправитися у гастрольний тур в усі містечка нашої України. Але про вечірки зараз думається в останню чергу. Хоча, звичайно, я фантазую на цю тему – накладаю свої старі відео з вечірок на сучасні танцювальні треки війни. Виходить смішно.

Ми з кожним днем все ближче до нашої Перемоги і вона обов’язково буде!