«Поле»: як учасниця квіз-шоу рятувалася з-під Гостомеля
На початку повномасштабної війни дівчинці з Кривого Рогу, яка знялася у квіз-шоу «Поле», було лише 17 років.
За лаштунками зйомок «Поля», свіжі випуски якого виходять щочетверга о 20:00 на Новому каналі, учасниця розповіла, як виїжджала за кордон, і чому відмовилася від омріяної професії.
Я родом з Кривого Рогу. З семи років мріяла стати хіміком, навіть написала дві наукові роботи, які вже презентувала Гонконгу, Польщі та США. Багато університетів України запрошували мене на навчання. Однак війна змінила плани, – каже Анастасія Юрчинська. – Про початок вторгнення дізналася не в рідному місті. До слова, мама наче відчувала. Перед поїздкою сказала: «Візьми що хочеш, але обовʼязково поклади закордонний паспорт». 20 лютого (2022 року. – Прим. ред.) приїхала до Києва, щоб презентувати наукову роботу. Кілька днів до війни проживала в гуртожитку Національного еколого-натуралістичного центру, який розташований досить близько до Гостомеля. Прокинулася 24 лютого близько 5:00 і побачила якусь метушню: хтось кудись біг, хтось збирав речі. Нічого не розуміла. До мене підійшла наукова керівниця, в якої за день до цього піднялася температура, і сказала: «Нам треба їхати додому». На що я відповіла: «А вам гірше стало?» Вона відповіла: «Ні, Настю, подивись, що відбувається». Я одразу ж вбила «війна в Україні» в пошуковик, а там була єдина новина з заголовком: «путін розпочав війну в Україні». Ця мить досі в мене перед очима.
Серед знайомих Анастасії в Києві був лише її хрещений батько.
Ми ще й мали зустрічатися 24 лютого, бо саме того дня призначили церемонію нагородження. Хрещений відправив мені повідомлення: «Квіточко, мені здається, що наші плани зірвалися». А в цей момент лунали вибухи (усміхається). Просто намагався заспокоїти мене. Хрещений забрав мене з НЕНС і відвіз до себе на Лівий берег Києва. На фоні стресу температура в мене піднялася до 39, – пригадує учасниця «Поля». – До слова, я була з маленьким рюкзаком, у який поклала наукову роботу, а ще білу сукню, червону помаду, сатинові білі рукавички й носочки, для презентації. Єдине, що в мене було з практичного одягу, – це чорний теплий костюм. Забігаючи на кінець історії, вже за кордоном я віддала його тим, хто цього потребував, бо просто не могла дивитися на нього. Цей костюм викликав у мене неприємні спогади.
Дівчинку посадили на евакуаційний потяг з Києва. Вже в дорозі вона дізналася, що вирушає до Солотвино Львівської області.
Я взагалі не знала, куди їду. Мама телефонувала та просила їхати за кордон, бо ніхто з Кривого Рогу не міг мене забрати. У Солотвино волонтери пересадили мене в потяг до Бухареста. І вже на вокзалі в Румунії мене побачила прийомна сімʼя та запропонувала допомогу. Без вагань поїхала до незнайомців. Вони виявилися добрими людьми, допомагали, як могли. За поїздку на стресі я скинула 10 кілограмів, – зазначає Анастасія. – Згодом мама перевезла прабабусю, бабусю та котів до Німеччини. Так і живуть у Дортмунді. А я спеціально обрала університет у Нідерландах, щоб дорога до них була недовгою. Так спокійніше.
Після переїзду вступила на хімічний факультет. Під час навчання я зрозуміла, що однокурсники – взагалі не мої люди. Мені було дуже важко знаходитися серед них, бо вони інтроверти. До того ж, вважаю, якщо ти не можеш бути найкращим у певній галузі, то не варто туди й лізти. Заняття з хімії давалися складно, постійно думала: «А що мені тут робити?» Плакала, телефонувала рідним, аби пожалітися й попросити пораду. Тож через кілька місяців вирішила перевестися на мистецтво та культуру, – ділиться учасниця шоу Нового каналу. – Також зараз я займаюся волонтерством у Червоному Хресті в Нідерландах і маю свій комітет, де ми організовуємо різноманітні заходи. Зокрема проводимо активності для українських діток. Нещодавно облаштовували невеличкий кінотеатр, аби вони дивилися мультики українською.
Про зйомки «Поля» дівчина дізналася від подруги, яка відправила їй оголошення про кастинг на шоу Нового і запропонувала піти.
А я дуже легка на підйом. Відправила анкету й написала про це подрузі. На що вона відповіла: «Взагалі це був жарт, я не збираюся заповнювати анкету» (усміхається). А згодом я отримала відповідь від проєкту, що мене взяли, – каже Анастасія. – Частину головного призу віддала б на допомогу тваринкам, яких врятували з деокупованих міст. У мене в Україні було чотири коти, яких ми з бабусею підібрали на вулиці, вилікували. І згодом теж забрали їх за кордон.
Нагадаємо,